Твоє марне слово: Назавжди

17

Ми проїхали вже більше 9 годин. Ми зараз у Турції, місто Едирне. Девід сильно змучився, тож Крістофер замінив його за кермом. Кай також сів на заднє сидіння, а його місце зайняла я.
Поки ми стояли на місцевій заправці, я дивилася на усіх. Селіна, як завжди сяяла дивлячись на Девіда, а той смішив її. Джоанна таки поговорила з Раяном, я помітила, що він сором'язливо узяв її за руку, поки вона щось розповідала Андреї. А сама дівчина крайом ока сподивлялась на те, як Андреа крадькома дивиться на Кая. Хлопець пив воду, зараз було страшенно гаряче. Я стояла біля Крістофера, який притискав мене до себе.

— Мелісса, я так радий, що ми усі разом тут.
— Не думала, що почую таке, ще й від тебе. — я поцілувала хлопця та посміхнулася йому у вуста.
— Я тебе так кохаю, люба.
— Не говори це так часто, ти це обезцінюєш.
— Моє кохання до тебе ніколи не буде обезцінене, чуєш мене? Воно буде цінним завжди.
— Народ, час їхати! Зупинимося вже в Стамбулі.
— Зіпсував момент! — хлопець розсміявся до Раяна та ми сіли у машину.

Нічна Турція була чудовою. Але довго я не дивилася на неї. Коли рука Крістофера торкнулася моєї ноги, я підняла погляд на нього. Він посміхався, як малий хлопчик. Я швидко поцілувала його щоку та теж посміхнулася.
Практично весь час я дивилася на нього. Потім Селіна згадала, що у нас все таки є один мобільник та запропонувала включити музику. Я швидко підключилася та включила «Cupid's Chokehold», Gym Glass Heroes. Настрій швидко піднявся. Я підспівувала разом з дівчатами, поки хлопці дивилися на нас.
Далі, я знайшла плейлист пісень «The Weekend». Спокійні пісні поглинули машину та я заснула.
Важкий видався день.

Майже всю ніч мені снилися жахи. Я весь час сіпалась. Мені снилася аварія з усіма друзями. Кожного разу, як сон проходив, наступав новий. Той самий. Аж раптом, я різко прокидаюся від сильного поштовху. Машина вилітає з траси. Її перекрутило у повітрі, я встигла кинути погляд назад та Крістоферу, і ми впали. Я втратила свідомість. Навіть під час того, як і була десь між життям та смертю, бо Бог його знає, навіть якщо я вампір, може бути усе. Я думала про наших друзів-людей.
Мутно чую голос, що кличе мене.

— Мелісса..Мелісса.. — я намагалася упіймати його, аби швидше прийти до тями. — Мелісса!

Раптово він кричить, волає, я його спіймала. В надії, що я прокинуся від нього я намагаюся це зробити, але я прокидаюся від найсильнішої болі у моїй нозі та прокидаюся з криком.