Твоє марне слово: Назавжди

15

Зайшовши у кімнату, я впала на коліна. Відчуття гарячих сліз, змішуються з відчуттям болі, яка давить груди. Дихати стає важко, гарячі сльози стали холодними, а відчуття болі так і не проходить.
Знайшовши сили, я встаю та йду до тераси, що є в кімнаті. Недоторкана сигарета, що лежить на підвіконні, вмить опиняється у моєму роті, я її прикурюю та не відчуваю очікуваної легкості. Погода стрімко погіршується. Біль не проходить, сльози далі душать. Запальничка разом з сигаретою летять у сад, а я знову падаю на коліна. Не відчуваю, як починається дощ, зате відчуваю теплі обійми. Під холодним дощем, руки Крістофера стають гарячими, а зазвичай гарячі губи — холодними. Він щось шепоче, я нічого не чую.

— Мелісса, я прошу тебе..слухай мій голос..будь ласка, слухай його. — піднімаю очі повні болі, він притягує моє лице до свого, заціловує його усе.
— Я не можу..мене всю стискає шалена біль..Крістофер, чому так болить?
— Мала, це важко. Воно болить, воно пече, воно виїдає тебе зсередини, ця біль — занурює у себе, повністю. Але, зрозумій, прошу, воно пройде..— його очі заповнюють сльози, які він стримує, бачачи, наскільки мені потрібен, сильний та мужній, як він думає, Крістофер. — Будь щасливою, лисиця, — коротка усмішка пробігла на моєму обличчі, від однієї клички, а його очі наповнилися щастям. — Будь тим, ким ти бажаєш. Якщо іншим не вгода, пішли вони до дідька. Твій вибір — щастя. А його суть не в тому, щоб комусь догодити, мала.
— Я тебе кохаю. — зовсім неочікувано, слова вилітають з моїх вуст, очі хлопця спалахують.
— Ти не можеш уявити, наскільки, тебе кохаю я.

Ось так два ідіота, сиділи під дощем всю ніч, в обіймах один одного. В тишині.

Зранку, я прокидаюся в теплих обіймах. А знизу чуються, шаленої болі, крики.

— Відпусти її! — Девід ричить, немов дикий звір, на весь дім.
— Ааа! — крики Селіни заповнюють усі кути вілли.
— Біс би його побрав, це що? — я трясу хлопця, той не прокидався. Аж потім бачу слід від вербени. Здається хлопцю зробили укол, а потім щось вилилось та залишило слід.

Я біжу до низу, усі зв'язані. Селіна сидить на колінах перед Девідом, її катують вербеною. Джоанна давиться сльозами, біля горла Раяна ніж, а Андреа сидить з дерев'яним колом у животі.
Тихо спускаюсь та натикаюсь на одного з прислуг Амали. Не думаючи, вириваю його серце. Воно далі пульсує у руці, а я розумію, що зробила. Рвота поступає до горла разом з панікою, але я одразу беру себе у руки.
Підхожу ближче, зразу ж мене ловить інша прислуга. Він тягне мене до друзів, а Амала посміхнувшись, сказала:

— Ох, тебе ми й чекали! Головна гостя, — вона покрутила моїм лицем та прошипіла. — Ведіть її коханого. — і бридко посміхнувшись, відійшла від мене.
— Лярва.
— Що? — знов підійшовши, вона розсміялась мені у лице. — Кохана, можливо я й лярва, але ти..ти хвойда. Сама справжня. Ти трахалась однієї ночі з ось цим хлопчиком, — вони завели Кая та поставили на коліна. — А іншої, з цим красунчиком! — Крістофер зайшов у зал, вже в свідомості та намагався вирватися.
— Мелісса!
— Чшш. Чого кричати, коханий?

Її тон голосу зводив мене з розуму. Що у цій сучці притягуючого? Сама справжня лярва, яка тільки й мріє, щоб її хтось кохав.

— Сьогодні, ми побачимо, яка у кого дружба. — погляд Селіни впав на мене, а Девід схилив голову.

Моментально Амала запихає руку у середину Крістофера, я бачу, як його лице скривджується від болі, а сам він і слова не проронив. Я ніби відчуваю усю його біль та не дихаю. Амала дивиться на хлопця, що мене тримає, мене відпускають. Не трачу часу, вириваю ще одне серце хлопця, що тримав мене та кидаю у лице Амали.

— Вдавися, суко! — вона занурує руку глибше, я розумію, треба щось робити.

«Взяти її, не варіант, її пси зразу візьмуть Крістофера. Позаду Девіда стоїть охоронець, вбиваю тих, що поруч, швидкоруч допомагаю Девіду та сестрі Крістофера, ми впораємося.» — думки пролітають за лічені секунди, і ось, я скручую дві голови одразу, дивуюся цьому, та Девід, на диво, встає сам.

Здалося, що він став ман'яком. За момент, усі охоронці мертві. Я швидко допомогла Джоанні та Раяну, вони вже допомогли усім іншим.

— Ви мене дивуєте, — вона витягує руку з Крістофера, а той падає на коліна. — ви вважаєте, що ось так, ви мене здолали? — вона, ніби хвора на голову людина, починає сміятися.
— Повір, ми знаємо, це — не кінець. Але ще, ми знаємо, що людей з собою, у тебе більше немає.
— Ти такий мудрий, — дівчина торкнулася підборіддя Девіда, а я в той час підійшла до Крістофера та обійняла.
— Боже, Боже...ти в порядку? — я шепочу йому у лице, не взмозі говорити голосніше.
— Боже, яке кохання..

Вона не встигла і слова більше сказати, Девід притискає її до стіни. Все стається за лічені секунди. Раян кидає ніж йому у руки і він втикає його у неї, тим самим, вставивши його у стіну.
Я нічого не розуміючи, опиняюся на руках Крістофера. За секунду ми опиняємося біля величезного джипу, усі разом. Девід сів за кермо, ми їдемо у невідомому напрямку.
Ситуація жахлива. Девід та Кай сидять спереду, Селіна лежить головою моїх колінах, Крістофер обіймає мене, Раян утішає Джоанну в якої істерика, а Андреа, відкривши вікно, закурила сигарету.

— Дай мені, будь ласка, — я теж відкриваю вікно поряд та закурюю.

«Пройшло пів години, а таке враження, ніби весь день.»