Твоє марне слово: Назавжди

35

Мелісса Джонсон.
Два тижні потому:

Вже тиждень ми у Денвілі. Вже тиждень ми у Денвілі. Виявилось, що той злощасний вистріл при виході був у Емілі. Два дні тому був похорон. Присутні були тільки друзі та Нік. Хлопець втік разом з Девідом, Раяном та дівчатами. На завтрашній день заплановано розпис між мною та Крістофером, Раяном та Джоанною, Андреєю та Каєм. І по дивному співпадінню завтра річниця у Селіни та Девіда. 80 років разом. Дейзі лежить у лікарні, ми заходили до неї, з дітьми все чудово.
Ми з Крістофером живемо у моєму пустому домі. Ми зробили маленький ремонт, у спільній кімнаті.

— Ні, ця поличка тут висіти не буде! Ти здурів?
— А куди ти її хочеш повісити? Куди, поясни мені?
— Ось! Над ліжком! Тут будуть книги та мій вазонок. Чудове місце! Вішай! — хлопець видихнув та почав її вішати.
— Ти задоволена?
— Більше всього на світі, коханий!
— Тоді, нехай там і висить, якщо тобі подобається. — я поцілувала його у щоку та посміхнулася.

Вже у вечері, я прасувала своє плаття на завтра. Це була біла шовкова сукня на бретельках, з невеличким шлейфом. За хвилину опустився Крістофер з своїм костюмом.

— Ти ж попрасуєш, жінко?
— По-перше, я твоя наречена поки. А по-друге, клади. Тільки вечерю сьогодні готуєш ти!
— Згода. — видихнув той.

За 15 хвилин я закінчила з прасуванням та пішла у кімнату, аби залишити речі там. З низу тягнувся чудовий запах їжі.

«Що він там таке готує?»

— Мелісса! Ходи вечеряти!
— Йду!

Я спустилась на кухню та встала на місці. На столі було відкрите вино, два бокали, свічки, та моя улюблена паста «каннелоні» з шпинатом та сиром. Хлопець сидів та дивився на мене. Він був увесь червоний та я помітила, як його руки тремтять.

Мої руки теж почали тремтіти. Ніколи не було такого комфортного та романтичного вечора, зробленого його руками.
Підійшовши ближче, я помітила, що вино було моє улюблене, рожеве ігристе.

«1971 рік. Хороше вино»

— Може ти вже сядеш?
— Так-так.
— Стільки достатньо? — хлопець поклав мені 4 «трубочки» та подивився на мене. Мій погляд не зходив з його зосередженого лиця та губ, що тремтіли.
— Т-так. — прохрипіла я.

Я сіла за їжу та не помітила, як випила 3 келихи вина. Хлопець за цей час навіть не торкнувся своєї порції, тож я її з'їла. І закріпила ще одним келихом вина.