Твоє марне слово: Назавжди

11

— Я ж вам казав! —викрикнув Девід , входячи додому. — А мені ніхто не вірив! — хлопець розсміявся та взяв сендвіч, який я тільки що зробила.
— Агов! Це не тобі!
— Мелісса, — Крістофер подивився на мене та я замовкла. — Тож, 15 хвилин тому, мене мало не вбили..
— Привіт, Мелісса, — сестра хлопця сіла за стіл разом зі мною та подивилася на брата. — Чому ти не можеш обійтися без мене, хоч одні літні канікули? Кожен раз, я і Раян, маємо приїжджати до тебе, бо ти залазиш у якусь дупу.
— Серйозно, Кріс, якого дідька? Я б зараз хотів бути десь на морі, а тут знову ти..
— Тобто зараз ви приїхали сварити його? Декілька хвилин тому, я витягувала кулю з його серця, а ви йому кажете, що вам, бачте, важко було приїхати?
— Я згідна з Меліссою, — Селіна встала позаду мене та подивилася у вічі дівчини.
— Дівчата, давайте не будемо сваритися..
— Ні, давайте вирішувати справи, як завжди, без мене. Моя ж думка нікому не потрібна? — я підняла руки догори. — Продовжуйте. — я вийшла з кухні, аби переодягнутися та за мною вийшов Крістофер.
— Мелісса!
— Що? — я переодягнула футболку та повернулася до хлопця.
— Можливо, тобі не варто йти?
— Варто, у мене є справи.

Я згадала про своє день народження, Кая, Джоанну та маму. Мене б чекав класний день, але ж хлопець не знає, що у мене день народження, тож я трохи засумувала.

— Що сталося?
— Все добре, — я посміхнулася та залишила поцілунок на щоці Крістофера.
— Я бачу, що ні.
— Звісно в неї не все добре, в неї ж день народження, а тут таке.. — Джоанна зайшла у кімнату, де ми стояли та посміхнулася.
— Джоанна.. — я зашипіла, немов змія, до подруги.
— Що? — прошепотіла мені дівчина та пішла до низу.
— Ти просто нестерпна! — хлопець злісно на мене подивився та забрав пасмо волосся з мого обличчя.
— Я не хотіла тебе турбувати. Зараз така ситуація, що..
— Зараз, у моїх обіймах найкраща дівчина у всесвіті, тож її день народження, зараз, є важливішим, ніж усе. Зрозуміло тобі, Мелісса?
— Так. — я залишила ще один поцілунок, але на його вустах та почала одягатись. — Але мені дійсно потрібно йти, я сказала матері, що у Кая, і ще вона вже щось задумала, тому я йду.
— Побачимось сьогодні?
— Звісно.

Я спустилася до низу, де мене чекала Джоанна. Ми пішли до мого дому, водночас дівчина розповідала, який чудовий подарунок вони мені приготували. 
Зайшовши додому, я побачила будинок у прикрасах. А столом сиділа мама, з моїми улюбленими бельгійськими вафлями.