Твоє марне слово: Назавжди

16

Ми їхали менше ніж годину. Ми прибули біля якогось магазину у Корфу, це столиця острову. Ставши біля заправки, хлопці очікували поки машина заправиться, а я пішла до вбиральні.
Я вмила своє лице та подивилися у дзеркало. Що нас чекає далі? Ця стерва, просто так, це не облишить. Які будуть наші дії? Ми у Європі, без речей, грошей, один мобільник на усіх, ще й вампіри. Мені негайно потрібно поїсти когось.
З думок, мене вивела жінка, що зайшла до вбиральні. Вона подивилася на мене та посміхнулася.

— Важкий день? — жінка говорила англійською, що мене здивувало.
— Жахливо важкий.. — план назрів за секунду. — Вибачте, за таке прохання, не могли би ви допомогти мені з бюстгальтером?
— Ох, звісно.
— Чш. — я взяла її за плечі та промовила. — Мовчіть та не боїться. — я обережно вкусила жінку за шию, насолода розтеклася по моєму тілу. — Ось, прошу, — я відкусила трішки своєї крові, вона її відпила та все зажило. — Ви забудете цей інцидент.

Свіжою, я вийшла на двір, де стояли мої друзі.

— Як ти? — Селіна стояла в обіймах Девіда і сумувала. Я знаю, вона хоче здаватися сильною та мужньою, але в таких моментах вона стає маленькою дівчинкою Девіда.
— Дурне запитання. — Девід косо поглянув на мене та я зразу ж замовкла, хоч якийсь настрій був зпсутий.
— Замовкни, га? — Андреа є Андреа, вона стояла поряд з Каєм, вони розмовляли. Дивно, адже вона взагалі не така з якою б він спілкувався.
— Не сваріться, я в порядку, Мелісса. Дякую. — вона обійняла мене та тихо-тихо прошепотіла: Я знаю, тобі паскудно. Не приховуй це, люба.
— То ми їдемо? — Раян визернув з машини та ми всі сіли. — Мелісса, він спить. — хлопець ткнув палець у Крістофера, а той взяв його руку та мало не зломив її.
— Тихо..не роби так, особливо в такі моменти. Заждіть секунду. — сівши поряд з ним я тихо прошепотіла, що це я. Він розслабився.
— Ми їдемо в порт, розбуди його. — стукнувши дверима, сказав Девід.
— Ідіот. — Крістофер прокинувся та вилаявся.

За 5 хвилин ми були у порту. Ми заїхали у великий паром та пішли у його середину. Девід навіяв якомусь чоловікові, аби нас пропустили, тож проблем у нас не було.
Місця було дуже багато, я зразу ж побачила місце, де помістяться усі та пішла туди.
Поводження Раяна та Джоанни мене здивувало, вони не відлипали один від одного. Здається між ними спалахнула іскра. Від однієї думки, що Джоанна забула козла-Кая, я радію.

— Що ж..ми влипли, друзі. — Девід взяв бурбон та випив до дна.
— Вона нас знайде, де б ми не були.
— Взагалі то, ні. — голос подала Селіна. — В мене є одна ідея.
— Я здогадуюся. — Крістофер з Андреею прикро подивилися на дівчину та вона повела плечима.
— Але ви ж розумієте, варіантів інших немає.
— Це якраз і засмучує!
— Про що йде мова? — Кай подивився на Андреу та вона, потерши очі, сказала.
— Вона не знає Грузії, вона в житті там не була. І її люди наврядчи там нас знайдуть.
— Тим більше у вас там батьки, вони з радістю нас приймуть.
— Класно. Піду напевно до бару, — я встала з-за столу та пішла хоч щось поїсти.
— Мелісса, зажди. — Джоанна та Андреа пішли зі мною.

Ми сіли за бар та нам принесли яєчню.

— Джоанна, у тебе щось з Раяном чи не так? — напряму спитала я, вже так хотілося знати.
— Я не знаю.. — дівчина почервонівши, відвела очі.
— Ви переспали чи що? — Селіна приєдналася до нас та взяла шматок моєї яєчні.
— Ні, ви що? Ну якби так, але..ми займалися коханням. Багато розмовляли, дізнавалися один про одного. — очі Селіни вилізли на лоба від почутого.
— Займалися коханням? — я пихнула її в плече та промовила:
— Вау! Мала, я така щаслива-щаслива за тебе. — я щиро їй посміхнулася. — Тобто ви пара?
— Поки ні. — Андреа цокнула язиком та сказала:
— Значить він баран. Ти дій, Джоанна. З ними так і треба..
— Слухай, радниця велика, — Селіна посміхнулася та показала виделкою в сторону дівчини. — Ти то, що можеш радити, коли сама запала на того ж козла-Кая? Га? — я мало не вдавилася помідором, а Андреа почервоніла.
— Ні на кого я не запала, що за дурня?
— Ну-ну. — Селіна посміялася та за нею прийшов Девід.
— Я напевно піду відпочину.
— А я піду з Раяном поговорю чи що?

Я залишилася одна, але ненадовго. До мене прийшов Крістофер та вирішив пообідати зі мною. Ми їли та сміялися. Я бачила радість за мене, в його очах. І сама ж не могла відірвати очей від нього.
Багато часу не було потрібно, аби приїхати у Албанію. Ми сіли у наш джип та поїхали назустріч пригодам і життю. Нас привітала чудова Албанія.