Твоє марне слово: Назавжди

14

Після нашої масштабної сварки, яку напевно чув весь резорт, я пішла догори, аби переодягнутись. Чудовий костюм у вигляді топу з легкими штанцями.
Я швидко спустилася до низу, де були дівчата.

— Джоанна! — я обійняла дівчину. — Як ти?
— Я добре, не переймайся.
— Вампірша, ти про мене там не забула? — Селіна встала позаду мене та склала руки на грудях.
— Як тебе можна забути?

Я уклала їх в обійми та відчула рідне тепло. Ми з ними стали спорідненими душами, я ніколи не уявляла собі, що у моєму житті будуть настільки близькі люди.

— Андреа. — я махнула дівчині рукою, а та тепло мені посміхнулася. — Де твій хлопець? — Селіна не встигла мені відповісти, як за моєю спиною почувся голос.
— Невже сумувала за мною? —Девід спускався до низу та ніс щось на підносі.
— За тобою? Ніколи.
— Не бреши мені, вампірша-Мелісса. Знаю, сумувала. — хлопець залишив піднос та сильно обійняв мене, це було так не очікувано, але так по-рідному, я навзаєм обійняла його. — Ну достатньо.
— У нас якісь плани? — Андреа косо подивилася на брата, а той повів плечима.
— У нас, дівчатка, сьогодні обід, який плавно перейде у вечерю. Біля басейну, до речі. — поцілувавши Селіну у потилицю, сказав Девід. — Тому йдіть напевно допомагати нам.

Ми з дівчатами пішли на кухню, там нас чекали пакети з їжею. Коли вони це все купили, було незрозуміло. Ми включили музику та почали готувати.
За декілька годин ми все підготували та почали відносити на терасу. Там було все прикрашено та дуже затишно. На диво, ніхто не скаржився, або сварився, хлопці мирно пили бурбон та жартували.
Коли все було розкладено, ми з дівчатами пішли переодягатися у купальники.
Я зупинилася на чорному бікіні, що з'єднувався ланцюжками та поверх нього я одягнула парео, яке я затягнула на своїх бедрах.
Вийшовши, мене чекали дівчата, що виглядали неперевершено. Кожна з них одягнула чудовий комплект, що підкреслював їхні фігури.
Ми вийшли до двору, хлопці очікували нас там. Я взяла келих крові, що гарно був прихований, немов вино.
Холодна рука лягла на мій живіт та метелики почали рухатися.

— Я казав, що ти богиня? — голос Крістофера, немов муркіт, заворожив мене та я забула, як дихати.
— Не один раз.
— Я повторю ще раз. Ти неперевершена, чудова богиня. — почервонівши, я обережно забрала його руку та пішла до столу.

Я сіла біля хлопця та зразу ж відчула важкий погляд. Це був Кай. Він пожирав мене поглядом та я намагалася не дати вигляду, ніби щось відчуваю. Я не спілкувалася з ним, з самого ранку, але зараз все було добре.