Твоє марне слово: Назавжди

2

Перші 15 хвилин півтори годинної пари я намагалася включитися в урок. Професор з голландської мови розповідав чергове правило носія цієї мови. Я ніяк не могла вловити хвилю уроку.

Я горіла бажанням вивчати голландську, фінську та шведську. Шведською я розмовляла вільно. Не знаю чому, але це країни моєї мрії. Це просто щось неперевершене. Краси, як в цих країнах, я не бачила ні в одній у світі. На найнижчому рівні мого знання була голландська. Вона вдавалася найважче, ще й вчитель був просто жахливий. Основною мовою, яку я вибрала, це була та сама голландська, як раз через те, що я її погано знала.

— Ти що робиш? — Джоанна штовхнула моє плече від чого я пересмикнулася.
— Нічого. — в непорозуміння відповіла я.
— Нічого? Ти нахабно роздивляєшся Девіда. Девіда!
— Нікого я не роздивляюся, маячня. — відкривши словник протягнула я.
— Джонсон! — вчитель викрикнув моє прізвище на всю аудиторію.
— Так?
— Перерахуй мені всі неправильні дієслова, які ми вчили на минулій парі. — він просвердлив мене поглядом та почав очікувати.
— М-м...denk*, luister*.. — я вправно почала копатися в спогадах минулого тижня, але вчитель мене зупинив.
— Мелісса, ці дієслова ми вчили в першому семестрі. Вже кінець другого. До того ж, ти не правильно їх вимовляєш. Це погано. Не відволікайся.

Після цих слів я докірливо подивилася у сторону Джоанни та на протязі усієї лекції слухала професора.

Далі у нас був практичний курс перекладу. На нього прийшла заміна у вигляді молодої професорші, її звати Анна.

— Тож діти, сьогодні я заміняю професора Максвіла. У вас буде маленька робота, ви повинні перекласти абзац книги «Прощавай, Літо», Рей Бредбері... — жінка не закінчила, адже у аудиторію ввійшов наш професор кафедри.
— Вибачте, що зупиняю пару. У нас новий учень Крістофер Остін. — перед нами опинився гарної зовнішності хлопець, років двадцяти, зелені, немов смарагд, очі провели погляд по нашій аудиторії та зупинилися на мені. — Мені потрібно, щоб хтось провів маленьку екскурсію по нашому коледжу. — професор зробив паузу аби подумати хто це буде. Хто б сумнівався. — Мелісса?
— Що? — Крістофер посміхнувся від моєї відповіді, а професор докірливо на мене подивився. — Я? — він кивнув та я встала з свого місця.
— Вдалої праці вам. — ми вийшли з аудиторії та я повела хлопця у напрямку нашої малої бібліотеки.

Я кидала короткі фрази про те, що знаходилося на шляху до неї. Перед бібліотекою були різні аудиторії.

— Це наша бібліотека, — я провела руками по книгах та побачила одну: Нічний світ: Таємний вампір. Я взяла її з собою, на що отримала смішок від Крістофера — Що веселого в тому, що я взяла книгу?
— Нічого. — трішки охриплий голос відчувся по моєму тілі сиротами , але я одразу оговталася.
— Зачекай мене хвилинку, я зараз прийду. —  я пішла аби взяти книгу.

Повернувшись я показала йому інші частини коледжу та ми пішли на пари.

Прийшла я у вечері, перед цим зайшла до бібліотеки, мала віддати книгу з фінськими займенниками та дієсловами.
Прийшовши додому я очікувала зустріти тата, який стояв би на кухні та готував вечерю.

— Мелісса? — Кай вийшов нізвідки, від я чого  перелякалася.
— Ти що тут робиш?! — я швидко наділа футболку, що тримала у руках.
— Як завжди.
— М-м, ну зрозуміло.
— І це все? — він встав з мого крісла та підійшов до мене.
— А що ти хочеш? Я йду робити вечерю, як я зрозуміла, тато поїхав на роботу та буде за тиждень, не менше, тож я пішла.

Я пішла на кухню, а Кай за мною. Чорнявий став позаду мене та став роздивлятися, як я намагаюся дістати борошно з верхньої полички.

— Давай допоможу.. — він став впритул до мене та його дихання мене залоскотало.
— Ми з тобою говорили на цю тему...якщо ти вважаєш, що я намагаюся тебе звабити...ми вже це проходили. — я повернулася та зустрілася з його чорними немов смола очима.
— Ти впевнена? — він роздивився моє обличчя в звичній для нього манері, від чого я згадала усі ночі, які були проведені разом.
— Т-так... — спогад ночі два дні тому, дав про себе знати ниттям у низу живота.
— І ти хочеш мені сказати, що зараз не згадуєш ті ночі разом? — я мовчала, червонівши з кожною секундою дедалі більше. — Не мовчи, про що думаєш? — він підняв мою голову так, щоб я змогла подивитися йому у очі. — Мелісса? — не витримавши цієї напруги я вчіпилася як у його губи, так і в плечі.
— Ти ж пам'ятаєш, що це звичайний секс по дружбі? — сівши на стіл сказала я йому у губи. — І це останній раз...
— Звісно... — стиснувши мої сідниці, сказав той.

*denk  — думати;
*lister — слухати.