Перед мною нічого. Просто темнота. Я уявляла собі пекло чи рай. Це могло бути гаряче пекло з усіма страхами мого життя або ж рай - чудове місце, місце для найкращого життя. Чи чистилище? Нічого з цього. Це звичайна темрява.
Але щось йде не так. Поступово складалося враження, що я покидаю це місце. Все ставало світліше з кожною секундою. Так і сталося.- Ти ідіот?! - Крістофер накинувся на Девіда, який зрозумів, що накоїв. - Ти розумієш, ти підставив не мене, не Селіну, а всіх, ідіот!
- Чого ти репетуєш? Вона просто вмерла, що з тобою?
- Я їй перед цим дав свою кров! - на хвилину Девід зупинився та підійшов ближче до Крістофера.
- Ти що?!
- Так, я це зробив! Я знав, що це буде, але я не знав, що ти її вб'єш!
- Господи! - я різко розплющила очі та встала. - Де я? - я побачила перед собою хлопців, які сіли біля мене.
- Мені розповіли що ви тут. - у двері зайшла Селіна та оторопіла. - Що у вас тут сталося?Я б теж здивувалася, весь умивальник був в крові та Девід теж.
- Ти що наробив? - з нереальною швидкістю дівчина підлетіла до хлопця та взяла його за шкірку.
- Я... - хлопець, на диво боявся своєї дівчини, не дивно, вона виглядала гарно-небезпечною.
- Не мичи, як корова. Вона вмерла?
- Так.
- І вона жива? - дівчина різко його відпустила його та повернулася до Крістофера, у якого моя голова була на колінах. - Хто їй дав крові?!
- Я.
- Ти?
- Так стоп! - викрикнула я і всі опам'яталися. - А тепер, тихо та спокійно, ви всі пояснюєте, що сталося? І що зі мною таке?
- Вона зараз почне перетворюватися.. - Селіна підійшла до мене та промовила: - Давай у тебе вдома ми усе пояснимо, добре? Це не те місце, де тобі би зараз було комфортно.
- В мене є вибір? - Крістофер допоміг мені встати та ми пішли до його машини.Коли ми сіли у машину, Селіна відправила Девіда у лікарню, вона навіть не сказала за чим, він якимось чином її зрозумів та поїхав.
За 15 хвилин ми прибули до мого дому, але в нас виникла проблема. Коли я хотіла зайти, я не змогла це зробити. Ніби перед мною був невидимий бар'єр.- Якого..? - стикнувшись вкотре з дверима викрикнула я до них. - Якого біса я не можу зайти до свого дому?! Що, вашу ж матір, сталося?!
- Тільки зараз спокійно..прошу тебе. - Крістофер взяв мене за плечі та промовив нереальну фразу. - Ти вампір.
- Що? - я почала істерично сміятися, а вони, в свою відповідь, ніяк на це не відреагували. - Вампір? Дурня якась..
- Я не шуткую, хто володіє твоїм домом?
- Тато, а що?
- Подзвони йому, скажи нехай тебе запросить додому.
- Що?
- Роби давай! - Крістофер крикнув на мене.
- Ти чого кричиш, ідіот? Зараз. - набравши номер батька, я почала чекати. - Привіт, тато слухай..я можу запросити своїх друзів додому?
- Привіт, звісно, чому ні?
- Тут їх багато..
- Добре, головне діл різних не наробіть. Проходьте усі! - я махнула головою щоб друзі спробували та вони зайшли.
- Дякую, татко, я люблю тебе.
- І я тебе.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Твоє марне слово: Назавжди
AdventureВона викурювала останню сигарету на балконі, згадуючи події літа. Те, про що вона так сильно мріяла, стало її реальністю, що була пеклом посеред раю. Вона швидко отримала таке бажане кохання, але були наслідки, які згодом привели її до страждань. ...