Теорія кохання

Частина 13. Фелікс

Зранку очікувано боліла голова. Так сильно, ніби хтось вночі огрів Фелікса по потилиці чавунною сковорідкою. Будильник нещадно наспівував набридливу мелодію просто під вухом. Раз-у-раз, не затикаючись. Лікс накрився ковдрою до вух, але звук пробивався крізь свідомість, граючи в голові. Шалено хотілося залишитись у ліжку і нікуди не виходити.

У всьому тілі відчувалася втома. Не було сил навіть на те, щоб розплющити очі. Ковдра здавалась такою зручною і м'якою, що вибиратися з-під неї було б справжнім злочином. Але будильник не вгамовувався і ніби з кожним разом ставав все голосніше й голосніше.

З іншого боку ліжка зашуршала ковдра.

— Вимкни ти його вже, блять, — сонно прохрипів Хван.

І ось це розбудило Фелікса остаточно. Він широко розплющив очі. У грудях похололо. Серце забилося швидко-швидко.

Хьонджін. В його ліжку. Що було вчора? Скільки він випив?

Запитання крутилися в голові. Лікс завмер, намагаючись не дихати і ніяк не позначати свою присутність. Вчора він випив. Випив багато. Більше, ніж дозволяє собі зазвичай. Останню пляшку вони розіграли з Хьонджіном. Передавали одну на двох. Торкалися губами шийки один за одним. А потім це запитання.

«Тобі хтось подобається?»

Феліксу дехто подобався. Дуже сильно. Так сильно, що тепер він боявся поворухнутись.

"Це я?"

Ліксу не хотілось руйнувати дружбу. Він би нізащо не зізнався першим.

"Ні".

А потім пустка. Буквально. Спогади обрубувались після його відповіді.

Провал. Нічого. Жодної зачіпки, наче хтось натиснув на кнопку «перервати запис».

— Та коли ти вже заткнешся, — приречено видихнув Хван. Він вибрався з-під ковдри наполовину і навалився на Фелікса. Його пальці роздратовано клацнули по екрану кілька разів, а потім впечатали телефон, що вже замовк, в тумбочку Лікса.

Лі шумно видихнув. На Хвані не було футболки. Легке тремтіння пробігло по спині. Сон здуло в одну мить. Від нього не залишилось жодного сліду. До горла повільно, але впевнено підкочував ком.

— Чому ти голий, — сказав Фелікс цілком серйозно.

— Доброго ранку, — посміхнувся йому Хван сонно, потягуючись і прогинаючись у спині. Він поклав Лі голову на плече і знову заплющив очі, ніби знову збирався провалитися в сон.