Залежна тобою

|2|

Оксана

Ми з Максимом Федоровичем спустилися до паркомісця.

Я знала їх з дитинства, вони дійсно хороші люди. Чому переїхали та де жили раніше я не знаю як говорить сам тато Світлани вони викреслили своє колишнє життя та почали нове, але як можна викреслити, забути те що було колись з тобою. Вони ніколи про своє минуле не розповідали та й ми не лізли.
Два роки тому вони переїхали у нову квартиру. Дорослі почали менше спілкуватися, але ми з світлячком ні, як були найкращими подругами так і залишилися. Хоча мій батько досить таки добре спілкувався з Максимом Федоровичем, можна сказати друзі, але ця дружба руйнується.

Половину дороги ми їхали мовчки Максим Федорович був зосереджений на дорозі, а я дивилася у вікно.

-Що, Оксанко, задумалася?- не відриваючи погляду від дороги промовив він.

- З Світланою все добре?- з хвилюванням запитала я.

- Мені інколи здається що я не знаю свою доньку, ми віддаляємося один від одного-
його погляд зустрівся з моїм.

Ні Максим досить такий привабливий чоловік. Вік його прикрашає. Хоча 37 років це не настільки велике число. Ні ні ні він тато твоєї подруги, Оксано, схаменись. Не дивись на нього так. Я різко відвела погляд до вікна.

-Оксано- пролунав його голос- ми приїхали- з усмішкою промовив він.

- Так, звичайно приїхали- якось розгублено пролунало. Збирись, Оксано, збирись.

- Провести

- Ви...Ні дякую, сама дійду тут тільки до під'їзду.

- Ну добре, тоді бувай- поглядом провів мене

- До-побачення- підійшла я до під'їзду.

Мені здається ще ніколи я так швидко на 6 поверх без ліфту не підіймалася. Тільки на своєму поверсі у вікні я побачила як від'їжджає машина.

Лана

Не дивлячись на те що я лягла спати о 23:00, заснула о 2 ночі. Я чула як відчинилися двері. Як тато '' тихенько ''
пройшов до своєї кімнати щоб я не прокинулася.

Ось уже сьому ніч мені сниться момент дисятирічної давності. Можливо воно колись забудеться. Весь це час я навіть не згадувала про це. Як не навчання то фотостудія. Звичайно я намагалася дізнатися в батька чому ми тоді поїхали ? Чому ми покинули її? Чому взагалі переїхали в інше місто? Як тільки я задавала йому  ці питання він або відмовчується, або переводить тему.
Я просто хочу дізнатися де вона, що сталося та чи жива вона взагалі? Я знайду маму щоб мені це не коштувало, з допомогою чи без неї.

07:00

- Доброго ранку- тато стояв біля плити та готував млинці, підтанцьовуючи під такт музичного каналу.

- Доброго ранку, доню. В школу йдеш ?

- Ніби в мене є вибір - сонним голосом проборкотіла я.

- Звичайно немає тому швиденько зібралася та сіла снідати- трішки суворо промовив він.

- Це приказ ? - на моєму обличчі почала з'являтися посмішка

- Так - поки тато відволікся я взяла з тарілки млинця.

- Куди?- тато повернувся коли я швидко побігла до своєї кімнати.

Я швидко зібралася та пішла на кухню. На столі стояла тарілка з млинцями та два горнятка з кавою

- Молоко в холодильнику - пролунало з кімнати.

- Ти не йдеш снідати зі своєю донечкою.

- Яка чудова пропозиція, я напевно погоджуся- до кухні зайшов тато одягнутий у класичний костюм.

Тато ніколи їх не носив, тай не любив, але так вимагає робота на якій він працює досить таки довго. Коли ми переїхали в тата з роботою не ладилося. Пропрацював місяць, звільнений. Так продовжувалося півтора року поки він не зустрів Павла Олександровича- керівника компанії. Чоловік не набагато старший  за тата, на даний момент йому сорок років. Я про нього майже нічого не знаю хоча в них досить хороші стосунки. Тато в нього зам. Самого Павла Олександровича я бачила один раз у житті, а його сім'ю ні разу , як я знаю вони багато років живуть за кордоном.

- Тато

- Гм- його погляд був спрямований на екран телефону.

- Можна тебе дещо попросити

- Ні, я не зроблю це та не розкажу

- Ти ж навіть не знаєш про що я...

- Знаю, дуже добре знаю, тепер скажи що ти не про це

- Ну так чому ти все це так приховуєш- засмучено дивилася на нього

- Тобі не здається що тобі вже час на навчання- підійнявся та пішов до дверей.

Я так і залишилася сидіти за столом

- Як завжди - прошепотіла я

- Лано, ти запізнюєшся - сердито промовив він

°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°