Залежна тобою

~16~

– Я шалено зголодніла - вигукнула Злата прямуючи у їдальню. Майже всі пари закінчилися, тепер можемо і поїсти.

Коли ми дійшли у величезному приміщені їдальні було як завжди шумно. Подруга одразу побігла до місця роздачі, а я ліниво йшла позаду.

– Допоможи - Злата вказала на ще одну тацю з різноманітною їжею.

– Ти вирішила всю їдальню спустошити - усміхаючись відповіла я.

– Ха-ха-ха, дуже смішно - дівчина закотила очі та сіла за столик.

Злата з голодним поглядом розпаковувала пакетик з якоюсь випічкою, коли до нас приєдналися Дем'ян, і " о яка несподіванка" Марк.

– Та у вас тут більший асортимент чим на роздачі - посміхаючись промовив Дем'ян, дивлячись на марні спроби Злати  розпакувати пачку з соусом, який вона взяла незрозуміло де і незрозуміло для чого.

– Не потрібно на мене так дивитися, я його знайшла в себе в сумочці - відповіла подруга, на що Дем'ян розгорівся ще більшою посмішкою та допоміг їй.

Світло карі очі піднялися на нас. З недавнього часу, а точніше з сьогоднішнього дня, Дем'ян перестав носити окуляри, і це все після того як Злата не думаючи сказала що їй не подобаються окуляри, а особливо хлопці в них. Дівчина вже через п'ять хвилин здогадалася про що вона сказала, коли Дем'ян дивився на неї з розчарованим поглядом, тепер він носить лінзи. Хлопець спочатку подивився на мене, а потім повернувся на звук палички яка гучно б'ється об паперовий стаканчик. Чорні очі Марка були спрямовані у вікно, його наче тут не було. Обернувся він тільки тоді коли Дем'ян своїм поглядом пропалив дирку на його плечі.

– Лано, нам потрібно поговорити - перервав Марк тишу, до мурах спокійним голосом.

Нічого не промовивши я піднялася зі свого місця, та ми вийшли у коридор. Шум залишився позаду. Як тільки хлопець встав напроти мене, я різко відчула різницю в зрості. Його руки були в карманах темних джинс, його чорне худі прониклося його ароматом, легкий мускус та дим від цигарок.

– Ти будеш на мене просто дивитися? - запитала я піднявши голову, одразу зловила погляд чорних очей, він дивився на мене зверху вниз, трохи нависаючи над мною. Марк напевно зрозумів що він дуже близько, та відійшов від мене на крок.

– Марта в лікарні - відповів він та повернувся до вікна, боком до мене

– Щось серйозне? - запитала я, продовжуючи стояти в тій самій позиції, що і стояла.