Залежна тобою

~15~

- Ну що, як з'їздили - запитав Ден коли я хромаючи підходила до нього

- Як бачиш - посміхаючись відповіла я та впала у його обійми. Коли я обернулася, то зустріла на собі погляд темних очей. Марк стояв поруч з Юлією, яку притягнув до себе під час того як спалював мене поглядом

- Можливо вже поїдемо? - з м'якою посмішкою запитав Денис

- Я відійду на хвилинку - проторохкотіла я, на що хлопець лише махнув головою лише махнув головою та сів у машину.

*********
– Це жіночий - вимовила я коли відчинилися двері

– Знаю - хриплим голосом відповів Марк та сперся на стіну – Лано, я хочу сказа.. - його перебила Юля яка влетіла до вбиральні

– Не буду заважати - на виході промовила я

Коли я йшла коридором, то зіткнулася з Діаною

– Де Марк ? - стурбовано запитала вона

– У вбиральні - дівчина нічого не відповіла та побігла далі коридором

**********
– Ти довго - спокійно почав Денис дивлячись перед себе

– Вибач - більш я не промовила ні слова

Їхали ми у повній тиші. На вулиці розпочався невеликий дощ. Я знову поринула у роздуми. Мене не покидали думки про Марка. За мої 18 з лишком років мені ніхто так не ліз в голову як він. Можливо це дивно, але я ніколи не задумувалася про стосунки з хлопцями. В той час коли мої однолітки ходили зі своїми другими половинками я думала зовсім про інше. Про маму. До 10 років я кожен місяць писала їй листа. Звичайні дитячі слова про те як я сумую, розповідала про останні новини. Ці папірці я складала в скриньку з ведмедиком, якого мені подарували коли мені було 5 років. З 10 до 13 років моменти коли її справді не вистачало, я просто замкнулася у собі, далі допомагали психологи. Перед моїм чотирнадцятиріччям, я дістала всі ті листи, порвала на маленькі шматочки та спалила з думками що це все дурість, просто дитяча дурість. Так, можливо мені не варто її бачити, тому що я не знаю що після цього буде, але я хочу просто побачити яка вона, що з нею, її відношення до мене. Я не знаю з якої причини ми тоді пішли тому винних не роблю, та й не вправі.

*********
Нарешті ми доїхали. Я знала що тато у відрядженні та ще й на довго, приблизно на місяць, тому вдома я сама. .

– Буде сумно, телефонуй, – наголосив Ден та поїхав.

На вулиці розпочинався дощ тому я швидко попрямувала додому. Відчинивши вхідні двері я одразу відчула прохолодне повітря через відкриті вікна. Мене не було тут всього три дні, а я вже встигла засумувати. Перш за все я відправила тату повідомлення що я вже вдома. Час тягнувся як гумка. Зателефонувала Оксані, потім Златі, домовилися сходити в кіно, все ж субота. Лягла спати я пізно, чи то через безсоння, чи то через нав'язливі думки.

Прокинулася я теж пізно, вирішила прибратися в квартирі, а потім вже до Злати.

********
Нарешті вечір. Не дивлячись на дощ який був вчора цілу ніч, сьогодні, а особливо зараз, дуже навіть приємно, ніби й не осінь. До часу зустрічі залишилося ще пів години.
Я завжди виходжу раніше, щоб йти повільніше, залишитися на одинці з собою. Така звичка в мене з п'ятнадцяти років.

Кінотеатр знаходиться досить далеко від мого будинку, тому їхала я міським транспортом. Один із самих улюблених видів добирання до місця призначення. Коли я нарешті дійшла, то Злата вже чекала мене і як не дивно не сама, а з Дем'яном.

– Давно ви тут? - запитала я

– Ні, пройшло всього п'ять хвилин - з посмішкою відповів хлопець дивлячись на час у телефоні.

**********
Попереду знову тиждень в універі. Лекції, лекції і ще раз лекції. Марка з Діаною я не бачила ще з нашого приїзду, хоча минуло вже два тижні. Сьогодні понеділок, останній  тиждень жовтня, про це говорить і погода. З ранку був дощ, зараз вітер який зриває голову.

– Поки тебе дочекаєшся, можна захворіти - Злата кинулася мене обіймати. Вона була одягнута в пальто, але головний атрибут це великий в'язаний шарф, через який ледь видно дівчину

– Ми можемо йти - промовила я, та одразу після моїх слів обернулася на звук різкого гальмування. З чорної машини яку припаркували прямо перед сходами вийшов Марк, а за ним Дем'ян який йому щось розповідав. Коли він підняв очі його погляд зустрівся з моїм.

– Ну чого ми стоїмо - запитав Дем'ян коли підійшов до нас.

– Лана до підлоги примерзла - усміхнулася Злата

– Не примерзла - відповіла я та попрямувала до дверей.

-------------------
Привіт ,мої любі читачі. Я навіть не сподівалася що цю книгу хтось буде читати, але як виявилося що читають. Дякую вам велике. Саме ви підштовхнули мене до продовження. Ви, моє натхнення ❤️