Залежна тобою

|10|

За вікном розпочався дощ, я сиділа у кафе та слухала Оксану. В останні дні літа ми з Ксенею домовилися проводити більше часу разом, адже вона їде в інше місто. Оксана майбутній лікар. Скоріш за все ми будемо бачитися лише на канікулах.

Літо було чудовим. Червень ми з татом провели у Болгарії, там і відсвяткували мій день народження. Решту часу я провела за конспектами щоб потрапити в університет та вивчитися на архітектора. І я все ж вступила і з завтрашнього дня я студентка. Із столиці я нікуди не їду адже навчальний заклад у місті. Архітектор - моя дитяча мрія, яка не покидала мене весь час.

- Ну що, сьогодні ввечері я їду, тому мені потрібно ще зібратися - зітхнула Оксана

- Я буду сумувати - обійняла я її

- Я теж - ми вийшли з кафе та я побачила знайому машину.

- Так тобі не дадуть засумувати - промовила подруга дивлячись як з машини виходить Ден.

- Привіт дівчата, підвести - з посмішкою запропонував хлопець.

- Так, так мені ще збиратися - погодилася Оксана та сіла в машину.

- Ну ок - я подивилася на Дена, ціле літо я його не бачила тому що він їздив у Лондон. Все ж він змінився, ніби подорослішав, став мужнішим.

•••••••••••

Ми завезли Ксеню додому, ще пів години обіймалися з нею, навіть плакали. Все ж ми розійшлися та я побігла до машини.

- Ден - я накинулася на нього з обіймами - я за тобою сумувала.

- Ха, я теж - відповів він.

- Ти вже залишаєшся тут - підняла я голову та зустрілася з блакитними очима.

- Так, вчитимуся заочно та й куди я тебе залишу - з посмішкою промовив він - ну все, нам потрібно їхати.

- Гаразд - погодилася я.

Ми сіли в машину та одразу вирушили.

- Ну що, Лано, ти тепер студентка- першокурсниця - з нахабною посмішкою поцікавився він.

- Так - ми ще багато про що розмовляли. Ден розповів мені про Лондон, чомусь я згадала про Марка, його теж не було у місті і можливо в країні. В Дена запитувати лячно, дивлячись на їхні стосунки.

Нарешті ми доїхали, коли ми вийшли з авто то побачила як машина тата кудись поїхала. Він тільки просигналив.

- Куди це він - промимрила я.

- До мого батька, в компанії проблеми - дивлячись у слід машині, засвідчив Ден.

- Можливо зайдеш? - запропонувала я, коли зібралася йти.

- Можливо не відмовлюся - з посмішкою погодився він.

Ми нарешті зайшли у квартиру. Я одразу пішла на кухню, заварювати чай. На годиннику восьма вечора. Ми добре посиділи, розмовляли можна сказати ні про що.

- Ну все, вимушений тебе покинути, справи. Дякую за вечір, - Ден пішов в коридор.

- Навзаєм - промовила я коли зачинила двері.

І ось я знову сама. До кінця вечора я сиділа і читала книжку, потім прийшов тато. Ми сіли випили чаю та лягли спати.

08:45

Ми вже під'їхали до будівлі університету.
В мене серце колотилося як скажене, ніби ось, ось вистрибне. Як тільки машина від'їхала, я вирушила в університет. Поки знаходила аудиторію, коридори стали пусті. Я йшла в абсолютній тиші. Як тут мене мало не збили з ніг.

- Обережніше - сердито прокричала я.

- Вибач - до мене підійшла дівчина середнього зросту. Білявка з доброзичливими сірими очима та милою посмішкою.

- Ти напевно першокурсниця - запитала вона коли ми поскладали книжки.

- Так,  ти не підкажеш де 203 аудиторія

- Оо я теж туди - радісно промовила вона та ми вирушили.

- Доречі, я Злата, твоя одногрупниця

- Лана- промовила я

Ми нарешті зайшли до аудиторії. Викладач нічого не сказав просто подивився та продовжив лекцію. Я сіла біля Злати на середньому ряду.

*******
Пари нарешті завершилася та ми з новою подругою пішли у їдальню. Сіли за столик та Злата  розпочала розповідати мені про щось захоплююче. Мою увагу привернула компанія з 5 хлопців та 3 дівчат, а особливо на одного з них який сидів до нас спиною.

- Ха, це третій курс, можна сказати головні красунчики - з посмішкою повідомила вона.

- Ти звідки знаєш? - поцікавилися я.

- Моя сестра на третьому курсі. Доречі як я знаю серед них є хлопець який приїхав з Америки, тут ще з того року, але відзначився як головний казанова, Марк Стефанський.
*****