Залежна тобою

|4|

- Денис, можна просто Ден- простягнув мені руку.

- Світлана, можна просто Лана- з посмішкою промовила я.

-А ви я так розумію донька Максима- він дивився мені прямо у вічі і це не могло не подобатися.

- Правильно розумієте, можливо чаю?- має ж бути моя гостинність.

- Не відмовлюсь можливо на ти?

- Ок- я нарешті відвела погляд від нього та пішла заварювати чай.

- О, я бачу що ви вже познайомилися - в студію зайшов тато.

- Так- з усмішкою промовив Ден.

- Денис син Павла Олександровича, нещодавно повернувся з закордону тому будь ласка допоможи йому зорієнтуватися в місті. Буду дуже вдячний.

- Звичайно допоможу.

- От і добре, я напевно вас залишу, Ден тебе підвезе додому, Бувайте.

- Добре тато, бувай- Боже ця усмішка тепер ніколи не зникне.

- До побачення - Ден теж посміхнувся та ми пішли на кухню. Ну як кухню-куточок зі столом та чайним набором.

- Ти прекрасно розмовляєш української ти ж все таки...

- Так знаю, але вдома я розмовляю рідною мовою- перебив він мене, напевно не зручно.

- Я ніколи не чула що в Павла Олександровича є син. Ні точніше чула але... я напевно лізу тобі в душу- я помітила його погляд на собі. Світлано, зупинися чим більше ти говориш тим тупіші запитання

- Ні все абсолютно добре, можемо дізнатися один про одного більше - його погляд був дещо задумливим - тільки давай не тут, ти не подумай твоя студія затишна, але не для розмов - коли він говорив я посміхалася як пришелепкувата.

- Так, я знаю кафе неподалік - запропонувала я. Це кафе досить затишне та атмосферне місце, моє улюблене місце.

- Ну тоді ходімо - підійнявся він разом зі мною.

- Так, ходімо - ми не встигли вийти як тут грім серед ясного неба.

- ООО, Лано, привіт- Марія можна сказати дівчина мого тата, напевно тільки вона так думає.

Як тільки тато розпочав працювати в компанії у них часто були важливі заходи. На одному з них вони познайомилися. Я не дивно вона там працює. Можливо Марія і хороша дівчина, але тату м'яко кажучи вона не подобається і це не тільки моя думка.
Блондинка з надзвичайно довгим волоссям. Завжди задаю питання як вона з ним справляється. Характер спокійний, але деколи таке стерво.
Марія справді закохана в тата, але він навіть уваги на неї не звертає. Як що до мене то ми досить добре спілкуємося, звичайно подругами назвати не можна.

- Тата немає, він вже поїхав, а куди не знаю - мене це трішки дратувало, я ж маю йти з Деном.

На вулиці розпочинався невеликий дощ, прямо під мій настрій.

- Шкода звичайно, але я до тебе, ти знаєш що у нього скоро день народження тому я хотіла би підготувати сюрприз, тому мені потрібна твоя допомога - в неї був не найкращий настрій, таке враження що її переїхали та вичавили як лимон.

- Еммм, можливо ми поговоримо про це пізніше, я трішки зайнята та й тато тебе попросив....

- Знаю, знаю тільки почуття покинути не можу- ну ось в неї вже очі на мокрому місті - ви йдіть я таксі викличу, зі мною все добре.

- Точно все добре ? - схвильовано запитала я. В таких ситуаціях я не завжди знаю що робити та й підтримувати я не вмію.

- Точно, я піду. Бувай - вона розвернулася та зачинила двері.

Ми стояли в абсолютній тиші, тільки було чути що за дверима щось творилося. Щось дуже шумне. Коли я повернулася до Дениса наші погляди зустрілися.

- Ну так що, ходімо?- запитала я зі штучною посмішкою, він тільки кивнув головою та ми пішли.

Кафе було на першому поверсі будівлі тому довго йти не довелося. Ми сіли за столик біля вікна та замовили каву. На вулиці вже стемніло та накрапав ще більший дощ.

- Чому ти приїхав?- ми досі сиділи в тиші тому я вирішила задати питання щоб якось зав'язати розмову.

- Ну, я вже давно хотів повернутися, але щось не задавалося, а тут ще й компанія батька все ж я його наступник. Ось так все співпало і я тут. Доречі, я багато про тебе чув від твого батька - я трішки здивувалася, коли вони зустрічалися адже Ден був за кордоном, а для телефонних розмов є більш важливіші теми.

- Мені доводилося часто розмовляти з твоїм батьком, нажаль не вживу, але дякую новітнім технологіям - він читає мої думки?

Я випадково повернула голову до вікна і тут мою увагу привернула яскраво жовта спротивна машина і пара біля неї. Досить голосна пара, точніше вона, напевно не в найтверезішому стані. Вони зайшли в приміщення.

- Та невже - я помітила що Ден теж дивився на цю пару, але я так розумію він одного з них знає.

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••