Залежна тобою

~17~

Марк

В Марти замість серця камінь. Я знав це ще з того моменту, коли переступив поріг батьківського будинку. Жорстоко, сказати що у тебе немає доньки, Лані в очі. На її місці я б плюнув їй в лице та вийшов з піднятою головою. Але я не на її місці, я не знаю що вона відчуває зараз, не знаю наскільки великим бажанням було зустрітися з Мартою. Можливо вона сподівалася що її матір прийме її в обійми. Дарма. Я не знав цю жінку раніше але з першого погляду вона мені не сподобалася. Не уявляю її люблячою матусею, яка зранку смажить сирники на всю сім'ю, а ввечері пече з донькою пиріг з яблуками, залишивши сліди від борошна на маленьких щічках. Марта думає лише про себе, а її спроби зробити мене своїм сином, який буде її любити як рідну були лише для картинки. Ідеальна сім'я Стефанських.
Зараз Лана тихо спить на передньому сидінні мого авто. Волосся яке вибилося з її високого хвоста, спадало їй на очі. Вона надзвичайно схожа на свою матір. Зовні, але в ніякому разі не всередині. Занадто м'яка, занадто тиха, занадто спокійна. Нею легко керувати та маніпулювати. Нехай вона це може заперечувати, але це факт. А її спроби показати свій характер марні і смішні. Наївна маленька дівчинка.

Фрагменти з минулого Марка...

– Сумував за будинком? - запитав мене тато відкривши перед мною двері нашого колишнього житла. В ніс вдарив аромат хвої та кориці. Свій десятий Новий рік я буду святкувати у колі татової сім'ї. Діана категорично  відмовилася їхати сюди, а мене сюди привезли не спитавши. " Ця поїздка буде корисна для його майбутнього, майбутнього нашого сина, Маргарито"- після батькових слів мама відправила мене сюди. Про сестру в тому листі нічого сказано не було. Він її ніколи не згадував. Як говорила наша бабуся, тато хотів спадкоємця, а Діана була позапланом, але ми народилися двійнятами, а дівчинку він нікуди не віддасть, тому що це все ж його рідна донька. Та й сестра не страждала від недостачі батьківської уваги. Вона називала татом нашого вітчима. Чоловік кращий за нашого рідного батька, але татом я називати його не хотів.

  – Марко, знайомся, це Марта- батько вказав на жінку яка вальяжно спускалася по сходах. Коли вона подивилася на мене на її обличчі з'явилася непривітна посмішка. Вона підійшла блище. Приємний аромат хвої та кориці одразу перебився її різким парфюмом.

– Привіт - від її холодного голосу пішли мурашки по тілу. Молода жінка, трішки молодша за мого тата, середнього зросту з русявим, хвиласятим волоссям та зеленими очима. Її байдужий та льодяний погляд оглянув мене з голови до ніг. Посмішка зникла.