Залежна тобою

~18~

- Марк - прошепотіла я. Прокинувшись я одразу побачила хлопця який сидів біля мене гортаючи щось в телефоні.

– Що? - відповів він піднявши на мене свої чорні очі.

– Де я ? - запитала я, піднявшись з горизонтального положення та сіла підігнувши під себе ноги.

Я оглянулася та побачила невелику квартиру-студію. Все приміщення розділяла невелика стіна яка стояла посередні. З нашого боку на ній висів телевізор, якраз навпроти дивану. З іншого ліжко. Позаду дивану простір, в лівому кутку - кухня, а в правому, напевно, вбиральня, єдина кімната в якій є двері. Все виконано в чорно сірих відтінках та подекуди є вкраплення червоного.

– Ти заснула в машині і я відвіз тебе до себе в квартиру - відповів Марк та встав з дивану, за ним і я.

– До мене в квартиру, не забагато на себе береш? - з посмішкою запитала Діана. Вона підійшла до нас в великій чорній футболці та коротких шортах, які майже не видно.

– Привіт - промовила я

– Привіт - відповіла вона, та повела нас до барної стійки, яка заміняла стіл. На нас вже чекала паста з морепродуктами, аромат якої відчув і мій шлунок.

– З якого приводу такі шедеври - запитав Марк сідаючи на стілець біля мене.

– З такого - з легкою усмішкою відповіла дівчина та сіла навпроти нас.

– Дивно що це не піца - продовжував хлопець, накручуючи пасту на веделку.

– За цих півроку тебе і піца влаштовувала - відповіла Діана. Ми їли мовчки.

Час минув досить швидко. Марк мив посуд, а я з Діаною пили чай на дивані. За вікном вже стемніло, на годиннику шоста година вечора.

– Так ти донька Марти? - запитання більше пролунало як факт.

– Так - подавленим голосом відповіла я. Всередині ще був осад. Якщо вона не вважає мене донькою, то чи повинна я її мамою? Ми сиділи мовчки, допоки до нас не приєднався Марк.

– Завезеш додому? - звернулася я до хлопця, який зосередженно гортав стрічку в телефоні.

– Звісно - не відриваючи очей від екрану відповів він.

Я попрощалася з Діаною та ми вийшли у під'їзд. Спустилися ми швидко, хоча нікуди не спішили.

– Чому ти живеш з сестрою? - запитала я коли ми сіли в машину.

– Перед тим як полетіти в Чикаго, я наголосив що мене в батьківському будинку не буде, поки там знаходиться Марта.

– То чому ти тут, а не закордоном? - продовжила цікавитися я.

– Проблеми в компанії, а я як майбутній власник повинен бути тут, половину документів оформлено на мене і батько просто не може щось зробити без моєї присутності.

– Тоді чому ти навчаєшся, а не працюєш?

– Тобі не здається що забагато запитань? - з посмішкою промовив Марк, на це я лише повернулася до вікна.

– По словам батька, мені потрібна будь яка освіта на всякий випадок, а так як в вашому університеті вчиться мій друг, я вибрав саме цей заклад, мені не принципово - відповів хлопець паркуючи машину - твій батько вдома? - запитав він

– Напевно - відповіла, дивлячись на машину тата, а потім на вікно нашої квартири - дякую - промовила я до хлопця

– Звертайся - відповів він та вирушив. Я провела поглядом авто та зайшла до під'їзду. Піднялася сходами та відчинила двері які були не замкненими. В коридорі стояли дві пари чоловічого взуття.

– Тату - я підбігла до батька та кинулася у його обійми - доброго вечора - привіталася я з Павлом Олександр Олександровичем

– Павло Олександрович вже йде, а з тобою мені потрібно поговорити - промовив тато