Подорож коханням 💗16+💗

Історія про ельфа

Пообіцяв ельф ніколи не кохати,

Своїх від ворогів вірно оберігати.

Мовив, що лише меч його кохання,

Через проблеми народу не спатиме до світання.

Пройшло століття, може й два -

Для ельфів почалась ера нова.

Живий був ще сміливий захисник:

Вождя тепер новий радник.

На носі довгий, важкий бій -

Налетів бджолиний підлий рій.

І знову меч та кров перед очима,

І знову сотня трупів за маленькими плечима...

Втомився ельф - є хвилинка вільна,

Але цей раз вона видалася не повільна.

З кущів вилетів командир ворожий:

На дитятко поглядом своїм схожий.

У серці ельфа заграли музики,

Потухли на фоні передсмертні крики.

Рука вже не тягнеться до меча -

Стоїть, як вкопаний він, у очікуванні сича.

Потім різко підірвався й кудись полетів,

Навіть ворог за ним не поспів.

Помітив це ельфійський командир -

Зняв свій суворий, тьмяний мундир.

З лука націлився вбити лютий страх,

Але позаду для нього хтось подарував замах.

Помер командир - винуватий ельф вірний,

Який з того часу став, мов чужий.

Серце ніби виривається з тисячі замків -

Не чує нікого, приховує щось від радників.

А в голові насправді ворожий сміх,

Який ельфу подарував смертельний гріх.

Не виходить тепер спокійно жити:

То командир, то образ змушують пити.

Зник меч, згорів довговічний будинок,

Загубився зелений поміж маленьких хатинок.

Пройшов місяць після бою, може два -

Вирвалося серце, запаморочилася голова.

Не в змозі тепер точно ельф народу допомогти -

Один погляд змусив навік воїна померти.

Зібрав той свою похідну трапчину,

Спакував їжу в брудну простину,

Вирушив у путь, вдихаючи кров,

Не випускаючи ту битву з голови знов і знов.

Скільки йшов - ніхто не знає,

Кажуть, що й досі ельф блукає...

Зілля бесмертя стало прокляттям

Для того, хто пообіцяв мечу стати забуттям!