У світі еліти та безсонних ночей Дейміан - король, незаперечний і непереможний. Його присутність в будь-якому приміщенні негайно привертає увагу позирки і захоплені вигуки красунь. Проте коли Томас, його права рука, нагадує йому про нових прихильник...
P.S: Автор буде використовувати картини з Pinterest, Google, тощо, щоб вдосконалити образи героїв, місця і тд. 🐾 ---------------------------------------------------------------------------------------
Я сперлась на підставку для рук й притулилась щокою до ремння. За вікном миготіли гарні краєвиди. Але навіть музика з радіо мене не тішила, хоча лунали мої улюблені хіти. Я завжди так переживала розлуку із домом та друзями. Здавалося, що мамі начхати на мої інтереси та бажання. Їй геть байдуже як я буду почуватися після переїзду, як я адаптуюсь до інших.
Але по-правді останні роки надали мені стільки радості та щасливих моментів, що розлучатися з ними дуже тяжко. Я зітхнула, тепер я не буду бачити кожен день моїх найкращих подруг, ми не будемо ходити в наше улюблене кафе, ходити на вечірки та на шопінг. Мої спогади почали по-трохи блякнути й ставало так сумно, що хотілося закритися десь й виплакатись.
Я не могла забути як востаннє дивився на мене Лукас. Ми б мали уже зустрічатися. Чому все хороше починається в останні моменти? Позавчора він востаннє покликав мене на прогулянку. Ми довго розмовляли й на при кінці, хлопець обійняв мене й поцілував, ніжно пестячи спину. Я заливаюся барвами, коли згадую як мило він прошепотів, що кохає мене. Але ця подія нанесла мені тяжкого удару. Я ще більше плакала та раділа.
- Донечко, щось не так? - спитала міс Розаліна, стискаючи кермо білого порша. Її турботливий тон дратував мене.
- "А, ти, що не бачиш?"- подумки огризнулась я та поглянула у дзеркало, де мене зустріли неприродньо голубі очі, які плакали всю ніч. На щастя, я сьогодні не малювала вії тушшю, мало, що б, потекла. На питання "Чому ми переїджаємо?", мама відповідала, що "Не може залишатися більше у цьому поганому місці.
- Ти, що не спала? - поцікавилась струнка жінка із поставою моделі.
- Хіба може спати людина, яка покидає своїх найкращих друзів, школу та улюблене заняття? - не витримала я та нервово поправила кучеряве волосся. Я була гарною шатенкою, але через сонце деякі пасма волосся вигоріли й набули цікавого відтінку.
- Доню, вибач, ти ж розумієш, що на сам перед я роблю це, щоб тобі було як найкраще.
- Як найкраще. - пирхнула я та зтріпнула білу зіпку.
- Я впевнена, що хороших друзів ,ти й тут найдеш, про твоє хобі я потурбуюсь, а нормальних шкіл тут до волі.
- У мене була нормальна школа! - мало не зірвалась я. Мама помітила, що я з нею не погоджуюся та прийняла іншу тактику, яка не підводила ніколи. - Я знаю, що насправді це все через твого Нормана! Чому ти завжди тікаєш від своїх коханців? Ти могла залишити мене там!
Я зупинилась, коли почула тихе схлипування . Це знову вона маніпулює?
- Вибач мене Марго, прошу....я знаю, що я погана мати...я знаю, що я не можу подарувати тобі щастя...вибач.. Я обіцяю тобі це останній раз. - я вже добре пам'ятаю ці слова й просто закотила очі. - Дай мені шанс.. прошу. Ми будемо гарно жити, проводити багато часу.... Але...але ж ти знаєш, що моє жіноче сердце захоче палкого кохання, чоловіка, що буде поряд. Ти можеш ще не розуміти, тобі тільки 16. "Юність це диво", а я прогаяла її через дурнувату роботу.
Розаліна захиталась та захихикала, я скривилась.
- Ну мам, мам годі. Я тебе пробачаю, але це останній раз!
- Правда?
- Так, і не плач, бо макіяж потече.- лице мами змінилося, вона скоро витерла награні сльози й звеселилась. Жінка почала підспівувати та гнати на дорозі. Я, щоб не бачити і не чути цього жаху, одягнула аєрпотси й поринула в думки.
І справді, я ще досі вірю, що вона зміниться? Вірю в те, що це останній раз? Ці маніпуляції погано впливають на мене. Чому я не можу сказати на? Чорт, чому я не можу жити як нормальні люди? Коли це все закінчиться?!
