! Призупинено!
У світі еліти та безсонних ночей Дейміан - король, незаперечний і непереможний. Його присутність в будь-якому приміщенні негайно привертає увагу позирки і захоплені вигуки красунь. Проте коли Томас, його права рука, нагадує йому про н...
Чорт, чому я така панікерша?! Спитаєте в чом діло? Так от, в цей момент я стою перед дзеркалом й спостерігаю як у мене трусяться руки. Але від чого вони можуть труситися? Але Карл, сьогодні мій перший день у новій школі, та ще й цей тест.
- Доцю, ти готова? - крикнула з низу мама. Я ще більше пополотніла. Скоро вдівшись у це.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
Я зробила паро фотографій для дівчат й збігла на низ, встигаючи закинути рюкзак на плечі.
- Я тебе відвезу. Не гоже спізнюватись на свій перший урок. - я кивнула й залізла у машину.
Мама зупинилась коло воріт школи, тому, що я її так попросила. Не знаю чому, але з нею я не почувалась комфортно. Ми попрощалися і я увійшла на подвір'я школи. Воно було велетенське, не те, що у минулій школі. Коли я зайшла у середину на мені почали з'являтися погляди. І звичайно, що кабінет директора я знайшла сама, а не як у фільмах, усі летять, щоб допомагати новенькій. Ні.
- Марго Ебоні, правильно? -весело спитала директорка. Я кивнула.- Сідай дорогенька. Ти переходиш у "A" клас. Дуже небезпечний клас, але до нього можна привикнути.
- Чому він небезпечний?
- Тому, що ніхто не може його усмирити. Жоден вчитель. Жоднісінький! Ох, ці діти. - жінка перевела подих. - Як там твоя мама?
- Та добре, здається.
- Чудово, просто чудово.- директорка почала комусь дзвонити.
- Міс Томблісон, зайдіть будь ласка.
За паро хвилин у кабінет зайшла молода жінка із рудим волоссям зав'язаним у гульку. Діловий костюм та круглі окуляри.
- Марго, знайомся це міс Амелія, вона твоя нова керівничка.
- Вітаю вас Ебоні. - коротко сказала керівничка. - Прошу, пройдіть зі мною, в клас, урок має зараз початися.
- Хорошого дня. - кинула на прощання пані директорка.
На коридорах уже не було учнів, кожен з них зайшов у свій клас. Тут стояла мертва тиша. Я відчувала як б'ється моє серце. Здавалося, воно от от вискочить із грудей. Я забула всі слова, що вивчила, навіть порада " Будь собою", не допомогло.
