Зустріч в парку⛲

89 6 0
                                    

Коли я прокинулась, то була геть сама, у своїй кімнаті. Хотілося заверещати та впасти, луплячи по підлозі кулаком. Але я була трішки адекватна, тому дозволити це собі не могла.

Я чула якісь голоси на низу. Але спадала думки,  що це могла бути Джемі та її люба матуся, тому ні, дякую, я краще залишусь.

Я взяла телефон та почала гортати фото в  інстаграмі. Анна й Кріс ще досі  не відписували мені? Що ж трапилось? Зазвичай, ми з ними спілкуємось  кожну годину свого життя. О-ох гучний же буде скандал, коли вони дадуть  про себе знати.

Відклавши цей спустошений кусок заліза, який на даний момент не приносив  мені ніякої радості, я взула тапочки та пішла на низ.

Я була у домашньому светрі. Але як? Останнє, що я пам'ятаю це як Данте мене заспокоював. Як я опинилась в дома?  Я  спустилась на низ і так й завмерла.

Моя мама сиділа на дивані із Данте, Мейсоном, Сюзан та Монікою, які уважно слухали її. Я також прислухалась до того, що вона говорить.

- Ми переїджали кожних 3 роки. Останній випадок як це сталося, було  паро років назад. Але я не розумію, що у неї це спровокувало.

- Данте, ти ж її перший помітив. - вигукнула білявка та мало не підстрибнула на місці. - Де вона була?

- Ну ... е-е ... в класі із мистецтва. - затинаючись відповів той.

- Насправді, це все через одну ситуацію. -сумно мовила матір. Я почала хвилюватись.

- Яку ситуацію? - вигнув брову Мейсон.

- Так, ви можете нам  довіритись.  Ми спробуємо якось захистити Марго. - протягнула брюнетка.

- Ах це було коли .... - почала жінка, але я перебила її гучним кахиканням.

- Марго! - різко підвівся Данте.

- Хей ти як? - одразу спитав Мейсон. Але я мовчала й загрозливо дивилась  на маму.

- Люба, ти вже прокинулась? - вигукнула вона, по її голосі чулося, що вона зраділа, але я хутко перебила її.

- Розета, у мене до вас розмова. - холоднокровно мовила я. Друзі переглянулись, а жінка здивовано вигнула брову.

- Щ-що? - протягнула вона.

- Двічі не повторятиму. - процідила  я та пішла на гору. Матір покрокувала за мною.

 Мене так злило те, що мама хотіла розсказати їм про мою фобію висоти й з чим вона  зв'язана. Та яке вона має право!? Навіть Анна й Кріс не знають, хоча ми найкращі подруги. Паро слів Моніки й вона уже довірила свою думку.

Ти належиш мені!Where stories live. Discover now