Ти належиш мені!

Розмова у машині🕸️

- Залазь. - я без вагань залізла у чорну,  глянцева BMW  та сіла, відчуваючи втому. На мої коліна впав мій рюкзак і я опустила його під ноги. Орман відкрив дверку машини та заліз у середину,  сів на сидіння. Паро хвилин він тяжко дихав, а потім зі злості вдарив по рулі. Я здригнулась.

- Як вони могли? - прогарчав шатен.

- Будь-ласка,  не вдавай , наче б ти нічого не знав.

- Але я справді нічого не знав. - розпачливо вигукнув хлопець та обернувся до мене. Я просто зиркнула на нього та повернула голову до вікна.

- "Ага, звичайно." - саркастично мовила я подумки. Шатен видихнув та мовив.

- Кажи адрес. - я не обертаючись відповіла і ми рушили. Під час поїздки Дейміан поводився дивно то музику переключав, то воду пропонував, то підігрів включав.

- Можеш поставити ноги на сидіння, зігрієшся.

- Ой я боюся замазати таку дорогу машину. - закотивши очі, видала я.

- Не хвилюйся, якщо ти залишиш тут щось своє то я подарую тобі цю машину і куплю собі нову.

- Справді?

- Ага. - я хитро всміхнулась та витягла із сумки помаду. Намалювавши нею кілька раз губи , я почала обціловувати скло .

- Хей, що ти робиш? - здивувався шатен. Я розмастила паро своїх поцілунків й посміхнулась.

- Все. Тепер ця машина моя? - поцікавилась я. Дейміан видав смішок та повернув погляд на дорогу. Засранець. Коли ми зупинились на  світлофорі, хлопець обернувся до мене та провів пальцем по моєму вологому волоссі.

- Чому ти вся мокра? - він поставив свою руку на моє коліно і я  здригнулась. - Що це? Що відбулося? - закліпав очима.

- А це уже спитай у своїх фанаток. - промимрила я. Він закусив губу, наче щось роздумуючи та повернувся до руля, натиснув на газ.

Коли ми їхали, я попросила вода. Хлопець кинув погляд на бардачок і я без слів його зрозуміла. Відкривши його, я помітила фотографію. На цій фотографії, перед будинком стояла пара із гарним хлопчиком на руках. Вони сміялись та гладили великого, білого пса.

- Який милий, хто це?

- Ненормальна, тебе розчулила фотографія? Сподобався цей момент?

- Так, хто це?

- Такий милий я. - проспівав Орман та повернув до мене голову, безневинно закліпав очима.

- Тоді забираю слова назад. - сказала я, ставлячи назад фотографію.

- Ні, я ще хочу протримати їх у себе, в голові. - обурився хлопець.

- Слухай, я бачила про тебе новини ... і фото з сім'єю теж. Там не було цієї гарної жінки. І здається ... можливо у тебе є ще брат. - обережно почала я забираючи від вуст бутилку з водою та кладучи її на місце. Дейміан мовчав і я продовжувала. - Скоріше за все, щось сталося, так? Твоя матір пішла від вас?

- Ебоні....

- Чи її уже не має на світі?

- Закрий рот, Марго! - рикнув Орман і я зашипіла.

- Ти хто такий щоб мені рот закривати?! Я тобі не собачка! І навіть не твоя фанатка! Якщо ти не хочеш мені розповідати, то й не треба. Просто. Так. І. Скажи.

- Моя матір померла, а батько знайшов нову жінку, думаєш мені приємно це чути? - рикнув Дейміан і я затихла.

- Вибач..

- Просто замовкни , Ебоні. - прошипів король школа і я обернулась до вікна, розглядаючи краєвиди. Можливо йому просто боляче про це чути. У кожного є свої слабкі місця. А нагадувати про них, це як ніж у серце вставляти. Я справді не хотіла.... я думала видобути якусь інформацію.

Коли машина зупинилась коло мого будинку, я  схопила свій рюкзак, знову вибачилась та подякувала, не дивлячись йому вічі і вийшла з машини. Я почувалась жалюгідно. Як чортова дура, що тисне і розламує людей.

- Ей ненормальна! - я обернулась та побачила Дейміан, який виліз із машини, обійшов її. - Знаєш, ти не винна, ти про це не знала. І вибач, що поводився як придурок, гаразд? Я не вмію контролювати себе, коли річ заходить про дорогих мені людей. Тому... вибач мені, добре? - він з-під лоба поглянув на мене. В цей момент, хлопець був справді милим. Я заукала  та вигукнула посміхаючись.

- Це, що вибачення від короля школи?

- Думай як хочеш, новенька. - пробурчав Орман та скривився. - До зустрічі в школі, Ебоні.

Коли він сів у машину, я помахала рукою йому на прощання та зайшла в дім.

- "Це, що кінець нашої війни?" - подумки спитала я самої себе.