- Я можу дістати тобі зорю, ти ж знаєш це Марго? -дує прохолодний вітерець зачіпаючи та розгойдуючи біляві локони, що спадають хвилями по її спині.
- Не треба! - кричу я та захлинаючись сльозами. - Мені ти потрібна без зорі!
Ми стоїмо на криші квартири, вона на краю даху. Посмішка ледь зачіпає її лице, а голубі очі спустошені. Вона лише у білій, нічній сорочці, така тендітна та маленька.
- Я можу стати однією із цих зір. Ти зможеш милуватись мною кожну ніч, поки я не погасну. - продовжувала дівчина.
Я хитаю головою, мене трусить і я зриваюсь на істерику. Я багато раз кричу "Чому ти мене лишаєш?", "Навіщо це тобі!?!". Але вона лиш довірливо посміхається, пошепки каже, що я зможу забрати її улюблений блокнот з малюнками.
Я біжу до неї до неї, щоб забрати із того страшного місця, але вона робить ще один крок і летить. Я захлинаючись кричу й перехиляюсь через балку. Мої очі бачать закривавлене тіло подруги. Її повіки повільно закриваються, а тіло лежить бездихане. Люди, що гуляють вулицями, почалися збігатися, хтось плакав, хтось тряс її. За паро хвилин прилетіла швидка і так само зникла із тілом білявки.
Я плакала й кричала, звисаючи на балці, але мене малу, ніхто не чув. Я зробила різкий рух і повисла головою в повітрі. Здавалося, що я також зараз почну падати. Але моє тіло перестало реагувати, я висіла як тряпка, так і зомліла.
Над ранок я прокинулась і забралась геть із лицем без жодних емоцій. Мені здавалося, що нічого не було, я прийшла додому, де ревіла Розаліна. Були крики, наче, буря із гніву, а я так і стояла із лицем байдужості.
І тут мене хтось покликав, лагідним голосом, який могла мати лише вона - моя поруга Офелія. Я повернулась, дівчина була в образі духа, помахала рукою, шепнула "Я зробила свій вибір. Дякую за все. Прощавай!". І почала танути . Я кинулась до неї, хапаючи за сорочку, за руку. Я почала кричати і цей крик переріс в плач, а плач в істерику.
Я прокинулась від своїх же сліз. Я шморгала носом й спираюсь на вологу подушку, сорочка мокра, лице вологе. Це сталося знову. Я бачу це знову. Бачу сувору реальність, що вже скоїлась. Якщо хтось думає, що це лише тупуватий сон, то ні. Це сталося насправді 11 - тирічна я та моя найкраща подруга Офелія були просто нерозлийвода. Але через проблеми в школі, з батьками і взагалі в житті, вона кинула мене й померла. Хоча їй було лише 11.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Ти належиш мені!
Фанфикшн! Призупинено! У світі еліти та безсонних ночей Дейміан - король, незаперечний і непереможний. Його присутність в будь-якому приміщенні негайно привертає увагу позирки і захоплені вигуки красунь. Проте коли Томас, його права рука, нагадує йому про н...
