Тихі серця

3 розділ Підготовка до гри...

Двері ліфта відчинилися, і всередину зайшов високий брюнет. Здається, його звали Джошуа. Він був одним з найкращих хірургів у Квінсі та сусідом містера Гейміча.

- Як ваша ключиця? - раптово запитує він.

- Ам, все в порядку.

- Сподіваюсь, вона більше не турбує вас.

- Інколи поболює, та це буває рідко.

- Мабуть, це через неправильно надану допомогу.

- Можливо, я, - на мить я замовкаю, дивлячись у зелені очі чоловіка, він був вищий за мене і старший. Наскільки я знаю, він працював простим медбратом, коли мене привезли через інфекцію і неправильно накладені шви. - Я мало що пам'ятаю.

- Ви були зовсім маленькі, коли це трапилося.

- Так, - кажу я. - Я і половини не пам'ятаю.

Мої слова були цілковитою брехнею. 
Зараз мені двадцять сім років. І двадцять два з них я живу у своїх нічних кошмарах.

Ліфт зупинився, і двері відчинилися на шістнадцятому поверсі.
Ми вийшли разом, на мить зупинившись біля його дверей, я промовила: - До побачення, містер дядечко лікар.

- Бувай, Рапунцель, - промовив він, посміхаючись.

Лікарня Квінсі, 22 роки тому

Двері палати відчинилися, і всередину зайшов Джошуа. Він знову приніс цілий кошик з фруктами.

- Як ти себе почуваєш?

- Вже набагато краще, - радісно промовляю я, дістаючи з корзинки мандарин. - Чому ви так часто приходите?

- Тому що ти маленька пацієнтка мого вчителя, а він попросив добре наглядати за тобою.

- Скільки вам років?

- Хіба це коректне запитання?

- Мені цікаво!

- Я старший за тебе на цілих вісімнадцять років.

- Вам двадцять, - намагаюсь порахувати я. - Двадцять три, - нарешті викрикую я.

- Правильно, - задоволено говорить він, гладячи мене по голові. - А тепер, маленька Рапунцель, нам потрібно поставити крапельницю.

Квінсі, наш час (квартира містера Гейміча)

Я зайшла в уже знайому квартиру, тут пахло свіжозвареною кавою та квітами. Знявши джинсову куртку, я обережно повісила її на гачок.