Кейтлін
Ми їхали в незрозумілому мені напрямку. Я мовчала, навіть не дивлячись у сторону Майкла, пальцями крутила каблучку, намагаючись зрозуміти, як вона опинилась у нього.
- Ти зробив ще одну каблучку? - нарешті запитую я.
Він обертається, дивлячись на мене, його блакитні очі, які ще мить тому були наповнені гнівом, зараз були просто прекрасними.
- Ні, я не робив ще одну каблучку. Вона така одна, така ж унікальна, як і ти. Така ж дивна, як і ти.
- Тоді
- Я забрав її у вашої матері, - він переводить погляд на дорогу, - мабуть, вона знайшла її.
Мг, знайшла...
- Мабуть, - кажу я.
І знову затихаю, мовчки дивлюсь на дорогу, намагаючись зрозуміти все, що відбувається.
Майкл зупиняє машину біля якогось гаражу у віддаленому районі міста, тут знаходиться ще приблизно три таких приміщень.
Глушить мотор і в машині стає жахливо тихо, ця тиша повинна навіювати дискомфорт, але цього не було.Він вийшов з машини, не встигла я торкнутись ручки, як двері відчинились, на дворі стояв, тримаючи двері, високий хлопець із рижуватим волоссям.
- Вашу руку, міс, - жартома говорить він, подаючи мені руку.
- Крістіане! - попереджувально говорить Майкл, обійшовши машину. Він сам взяв мою руку та допоміг вийти з машини, досі тримаючи мою руку, він пішов у напрямку входу до гаражу, Крістіан йшов позаду нас. Я відчувала його погляд на мені та на наших руках. Хто він?
Ми зайшли в просторе приміщення, де, мабуть, проводились ремонти. Усередині стояло приблизно п'ять різних мотоциклів, мабуть, різних моделей і точно різних кольорів.
Крім Крістіана, тут було ще троє хлопців. Усі високі та спортивної статури, я не могла сказати, що всі вони бути неймовірно красивими, але і страшками вони не були.- Брендоне, дуй сюди, - пролунав голос Крістіана позаду мене.
Я повернула голову і побачила блондина, який щось крутив на мотоциклі. Він встав і підійшов до нас, поруч зі мною з одного боку стояв Крістіан, з іншого – Майкл, який уже відпустив мою руку.
- Знайомся, це Крістіан, - промовив Майкл, вказуючи на рижуватого хлопця поруч зі мною. Той підняв праву руку та помахав мені, хоча я стояла у двох метрах від нього. - Це Ніколас, - тепер він вказував на хлопця з трійки навпроти нас, у нього було русяве волосся, з-під його майки визирало тату - шматочок якогось слова, але я не могла зрозуміти якого саме.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Тихі серця
De TodoВони зустрілись, щоб зруйнувати одне одного, але кожного разу лікували свої душі. Вони зустрічались так часто, що їхні душі запам'ятали одна одну. Їхні тихі серця кохали занадто гучно... Кохання - це не тільки букети квітів та неймовірні подарунки...