Тихі серця

25 розділ

Олівер

Кейтлін йшла коридором прокуратури так, наче це місце належало їй.

У цих стінах за замовчуванням її називали фурією на підборах - і я погоджуюся з цим твердженням.
Рівна осанка, високо піднята голова та впевнені кроки. Червона помада на її губах добре доповнювала білу футболку та зелений костюм.

- Як ти? - запитую я, як тільки вона підходить ближче.

- Ще жива і за те дякую, - посміхається вона.

- Ходімо, на тебе вже чекають.

Вона лише кивнула та направилась за мною в найпильніше місце в цих стінах. Архів справ.

- Як тобі це вдалося? - запитує вона, коли ми заходимо всередину.

- Назви хоч одну річ, яка мені не вдалась.

- Рейчел, - просто говорить вона.

Усередині стоїть запах пилу та затхлого зачиненого приміщення.

- Це інше.

- Справді? Та ну, Олівере, ви навіть переспали, але вже чотири роки не можете нормально поговорити.

- Можливо, ти будеш вирішувати свої проблеми?

- Які ще проблеми? - невинно говорить вона, хлопаючи довгими віями. - У мене скоро весілля, прекрасний наречений, а от ти зі своєю потенційною нареченою навіть поговорити не можеш.

- А сьогодні зранку ми по-твоєму що робили?

- Олівере, розмовляти по роботі і про свої почуття - дещо різні речі. Досить бігати одне від одного, як малі діти.

Я збирався відповісти, але вона вже занурилась у пошук потрібної справи.

Я ж не шукав папери, просто стояв і дивився, як ця спокійна, на вигляд, дівчина судорожно шукала потрібну папку. Прядки її волосся падали на обличчя - і вона знову і знову закладала їх за вухо, не витримавши цього, вона зняла резинку з руки та зав’язала хвіст.

Кейтлін

Я швидко переглядала папери, шукаючи папку з потрібною справою.
Справою смерті мого батька.
Я шукала хоча б одну зачіпку того, що це саме Аманда винна в його смерті, що вона вбила його.

Олівер стояв недалеко від мене і дивився на те, як я раз за разом витягала папки.

Усередині мене все завмирало кожного разу, коли я виймала папери.