Тихі серця

15 розділ

Майкл

Я вийшов з машини, останнє, що я почув від Кейтлін, - це те, щоб я зламав собі ніжки. Посміхаючись, я йшов у напрямку нашого будинку.
Можливо, Кейтлін - стервозна як людина, але як адвокат сьогодні вона показала себе чудесно.
Її наполегливість та бажання захистити дівчину здивувало мене, її оцінювання ситуації та рішучість.
- Досить, Майкле! - кажу сам до себе, проводячи рукою по волоссю.
Приходжу додому і одразу натикаюсь на Фінну в саду.
- Доброго вечора, - вона обертається на мій голос. Зовсім інша, зовсім не схожа на Кейтлін, її посмішка сяяла. Здається, вона навіть додавала саду ще більше світла та краси.
- Майкле, що ти робиш тут так пізно?
- Я вирішив пройтись, - брешу я.
- Зрозуміло, я тут теж вирішила прогулятись, - говорить вона і починає йти в глиб саду. - Складеш мені компанію?
- З радістю, - кажу я, йдучи за нею.
- У вас прекрасний сад. Коли ми були дітьми, Кейтлін завжди мріяла про такий.
- Кейтлін?
- Так, Кейтлін, моя сестра. Невже ти забув її?
- Таку забудеш, - не подумавши, кажу я.

На мої слова Фінна лише сміється.

- Так, Кейтлін... вона незабутня, яскрава, моя сестра буває жахливою, але вона моя сестра. У дитинстві вона мріяла про великий сад з квітами. Одного разу вона навіть посадила в горщику фіалки, але ма… - раптово Фінна замовкає, наче обпікається власними словами, - хоча це не важливо, це уже давно в минулому.
- Що сталося з тими фіалками?
- Вони зів'яли, - швидко говорить вона. - Тоді я вперше побачила, як вона так сильно плакала.
- Але це всього лиш фіалки.
- Насіння цих фіалок залишив тато, Кейтлін посадила їх, щоб хоча б трішки бути ближче до нього.

Я не знаю, що відповісти на слова Фінни. Навіть не знаю, про що думати. Мені здавалося, що Фінна та Кейтлін не мають хороших стосунків, але зараз, коли Фінна з теплотою в голосі говорить про свою молодшу сестру, я справді не знаю, що думати.

- Фінно, ти не проти, якщо я залишу тебе в саду одну?
- Зовсім ні, - говорить вона.

Я вже збираюсь йти геть, коли вона зупиняє мене.

- Знаєш, Майкле, після кожної зустрічі з нею, як на мене, тобі стає краще. До того ж я жодного разу не бачила твоєї посмішки, але поруч з нею вона наче сама з'являється на твоєму обличчі. Можливо, я помиляюсь.

Я нічого не відповідаю їй, йду геть до будинку, намагаючись не думати про її останні слова.
Людина, яку я так довго чекав, Фінна. Вона та, яка повинна бути причиною посмішок, саме вона та, хто подарував мені ще один шанс на життя, та, кому я повинен посвятити своє життя. Вона та, кого я повинен кохати.
До біса це все.
Намагаючись відвернути свою увагу від думок, підключаю навушники та вмикаю музику, знімаю футболку. Лягаю на підлогу, відчуваючи голими плечима ворсистий килим, він лоскочить спину, і я згадую, як це сірооке нещастя накинулось на мене, у результаті чого ми обоє опинились на підлозі.
Так, ніяких думок про цю навіжену!
Лягаю на підлогу та починаю качати прес. Фізичні вправи саме те, що потрібно.
* * *
Виходжу з ванної кімнати, витираючи волосся на ходу. Піднімаю голову та бачу в кімнаті Кейтлін.