Тихі серця

12 розділ

Кейтлін

- Олівере, мені потрібні контакти детектива Брайт, ти ж можеш знайти їх для мене?
- Навіщо тобі її контакти? - почувся серйозний голос по ту сторону телефона, я повернулась у сторону детектива Колін, який сидів на стільці та свердлив мене поглядом своїх сірих очей.
- Просто знайди. Будь ласка.
- Я постараюсь, але не обіцяю.
- Дякую, - кажу я та кладу слухавку.

Детектив Расел Колін, я працювала з ним одного разу, і зараз ми знову стикнулись у схожій ситуації. Минулого разу він поза спиною звинуватив потерпілу в тому, що сталося.
Я повернулась до скла, крізь яке могла зазирнути в палату до Дженни. Вона спала, рівномірне серцебиття свідчило про стан спокою. На обличчі були синці і на руках - теж. Тести, які взяли лікарі, підтвердили мої найгірші здогадки. Дженну було зґвалтовано.

- Ти в порядку? - тихий голос Майкла поруч змушує мурашки пробігтися по тілу, мене навіть пересмикує від його присутності.
- Так.

Він простягає мені каву з місцевого автомату, і я вдячно приймаю її. Дивлюсь на наручний годинник, уже сьома вечора.

- Здається, мене звільнять, - з посмішкою кажу я.
- Що ти маєш на увазі?
- Твоя мачуха звільнить мене через те, що мене цілий день не було на робочому місці. - "А ще моя мати влаштує мені солодке життя", - додаю я в думках, але не кажу цього в голос.
- Отже, ти виходиш заміж? - раптово запитує Расел.
- Так, - кажу я, підіймаючи руку з обручкою, - але я не пам'ятаю, щоб ми переходили на ти!
- Ой, пробачте, місіс Сноу, - саркастично говорить він.
- Як тільки мій колега знайде контакти детектива Брайт, ви можете бути вільні, цією справою займеться вона.
- Чому ви в цьому впевнені? Ця справа моя! Вона сталась на моїй ділянці, отже, вона моя! - він підвищує голос, встаючи зі стільця і підходячи до мене. Я не рухаюсь, хоча відчуваю, як напружився Майкл поруч. - У тебе ще молоко на губах не висохло, ти ще шмаркачка, щоб вказувати мені, якою справою займатись!
- Пане Коліне, будьте ласкаві, заспокойтесь і не кричіть у коридорах лікарні, - спокійно кажу я, простягаю йому каву. – Візьміть, випийте кави, я не зробила навіть ковтка, тому не хвилюйтеся. Вона буде спати до ранку, тому я поїду. Гарного вечора.

Він не бере каву з моїх рук, тому я кладу її на підлогу поруч з ним, розвертаюсь та йду в напрямку виходу з відділення. Кількома кроками Майкл наздоганяє мене та бере за руку, його рука набагато більша за мою, а ще вона здається теплішою. Якщо чесно, то зараз все, що мені потрібно, це вийти з цієї клятої лікарні.
Рука Майкла була, як якір, який не давав мені потонути в темних болючих спогадах.
Тепер уже Майкл сів за кермо, а я сіла поруч.