Відродження покинутої дружини

Розділ 34: Ву Бофан

Ву Жво вибрав з подарунків Хей Сюаньї деяку зброю та матеріали, які могли знадобитися Ву Бофану в найближчому майбутньому. Потім він разом з Ву Цяньціном пішов до двору Бодзінь, де зупинився Ву Бофан.

Дорогою туди Ву Жво скористався можливістю, тримаючи Ву Цяньціна за зап'ястя для підтримування, щоб непомітно поміряти його пульс:

- Тату, як останнім часом йде відновлення вашого поля?

Ву Цяньцін захоплено усміхнувся:

- Хоча я ще не маю духовної енергії, щоб перевірити своє поле вдосконалення, але я відчуваю, що воно відновлюється досить добре. Після замочування протягом ще пів місяця я зможу поступово збирати духовну енергію.

За пульсом Ву Жво зрозумів, що він справді добре одужує, тому розслабився і сказав:

- Тоді добре. Перед тим, як я прийшов сюди, Сюаньї просив мене повідомити вам, що після того, як ви замочуватиметеся протягом місяця, вам треба додати відповідну кількість трави для збору духу. Якщо це однаково не стабілізує вашу духовну енергію, тоді вам потрібно щодня з'їдати по одній пігулці для згущення духу. О, і до того, як ви відновите свої колишні здібності, вам однаково краще не давати нікому змоги зрозуміти, що ви вже одужали.

Ву Цяньцін кивнув головою і почав думати про те, які інструменти він міг би використати, щоб приховати духовну енергію у своєму тілі.

Двір Бодзінь був розташований у самому центрі маєтку Ву, оточений з усіх чотирьох боків водою. Його навколишнє середовище було надзвичайно красивим і тихим. У центрі двору була побудована 7-поверхова пагода, що сягала висоти понад 10 джан*. Коли хтось стояв на вершині пагоди, він міг одним поглядом побачити пишність маєтку Ву.

*1 джан дорівнює 10 чи й становить приблизно 3,33 метра або 3,65 ярда.

Щоранку Ву Бофан найбільше любив підніматися на вершину пагоди, щоб подивитися на маєток Ву, який він власноруч створив. Дивлячись на безкрайній маєток, його серце переповнювало невимовне почуття гордості.

Коли Ву Жво й Ву Цяньцін прибули до двору Бодзінь, вони випадково зустріли Ву Бофана, який спускався з пагоди, і батько з сином негайно привітали його.

Ву Бофан побачив, що слуги Ву Жво несуть стоси подарункових коробок, і в його урочистому та мудрому погляді промайнув проблиск задоволення.

Ву Жво негайно вручив йому подарунки:

- Праправнук одружений уже багато днів, і тільки сьогодні прийшов віддати шану прадідусеві. Я надто неввічливий, сподіваюся, прадідусь зможе мені пробачити.

Ву Бофану вже виповнилося 115 років, але як заклинач він виглядав так, ніби йому було лише трохи за 40. За винятком невеликих «гусячих лапок» у куточках очей, решта його обличчя була дуже гладкою, без жодних ознак, які б свідчили про те, що він був старим дідуганом, якому за 100.

Ву Бофан запитав:

- Сяо-Жво, чому твій чоловік не прийшов сюди разом з тобою?

Усмішка Ву Жво миттєво застигла, він безмовно опустив очі, виглядаючи особливо жалюгідно.

Ву Бофан припустив, що Хей Сюаньї не любив Ву Жво, і зітхнув:

- Я змусив тебе страждати.

Незважаючи ні на що, цей правнук однаково був наймолодшим сином його найулюбленішого онука, тож він все ще мав трохи прихильності до нього. Тому, бачачи Ву Жво в такому стані, Ву Бофан відчував себе трохи винним. Якби не бажання здобути прихильність Ву Чендзи, він би не дозволив Ву Жво вийти заміж за чоловіка. Проте щоразу, коли він бачив товсте тіло Ву Жво, позбавлене духовної енергії, він просто не міг знайти способу його полюбити. Якщо він міг уникнути зустрічі з Ву Жво, він уникав її, інакше це тільки більше дратувало його.

Ву Бофан подумав про свого онука, і не міг не поглянути на Ву Цяньціна.

Ця дитина була найвидатнішим з його синів та онуків, а також тим, на кого він покладав найбільші сподівання. У минулому він багато разів думав про те, щоб підготувати цього онука до того, щоб той став главою родини Ву. Хто б міг подумати, що його вдосконалення буде скалічено. Справді шкода.

Якби не той факт, що в цього онука був старший син, який був дуже схожий на нього й також мав видатні здібності, то рід цього онука також можна було б вважати марним.

Ву Бофан примружився; важко було зрозуміти, про що він думав. У його погляді промайнула суворість, і він байдуже промовив:

- Цяньціне, твій батько й твої брати чекають у головній залі. Ви двоє йдіть першими, а я прийду після того, як повернуся до своєї кімнати, щоб переодягнутися.

- Так.

__________________________________

╰(*'︶'*)╯♡