Сильніше тільки кохання

Глава 5

З самого ранку Кіра та Марина пішли на пляж. Розташувавшись на піску, вони насолоджувалися відпочинком. Шум хвиль і крик чайок заспокоювали Кіру, вона почала провалюватись у сон. Але тут до неї долинула гучна розмова. Говорили на підвищених тонах. Дівчина підвела голову і подивилась у бік галасу.

— Що там таке? — спитала Кіра чи то в Марини, чи то в самої себе.

— Когось затримали. Наче безпритульного, — байдуже відповіла дівчина, знизавши плечима.

— Безпритульного? — з наростаючим хвилюванням перепитала Кіра.

— Звичайна справа. Відпочиваючі для них ласий шматочок, ось вони й дивляться, де й що погано лежить, — промовила Марина тоном, яким зазвичай розмовляють з дитиною. — Хоча на приватному пляжі могли б і стежити за порядком, — невдоволено пробурчала дівчина, перевертаючись на спину.

— Я подивлюся, — Кіра рішуче підвелася. Накинувши на плечі пляжну накидку, вона поспішила до місця, звідки долинали голоси.

— На що ти глянеш? І навіщо? — Марина здивовано подивилася на подругу.

Але Кіра не відповіла. Ще здалеку вона побачила натовп. Прискоривши крок, вона протиснулася вперед. Кіра побачила поліцейського та свого знайомого — Дениса. Поки правоохоронець записував дані хлопця, той стояв з незворушним виглядом, ніби те, що відбувалося, його не стосувалося.

— Що тут відбувається? Чому ви його затримали? — різко спитала Кіра. За спиною почувся здивований шепіт.

— А ви не знаєте, що таким приблудам, як він, потрібне в багатолюдних місцях? — хитро примружившись відповів поліцейський, розтягнувши губи в усмішці. — Я мушу затримувати таких особин.

— Він не приблуда. Він — людина, — викарбувала Кіра. Звузивши очі, вона несхвально глянула на чоловіка у формі.

— Дівчино, йдіть, куди йшли, не заважайте працювати, — махнув поліцейський, наче відганяв настирливу муху.

— Я сама вирішу, що мені робити, — Кіра підняла підборіддя і глянула на поліцейського.

Поки вона сперечалася з правоохоронцем, Денис дивився на дівчину широко розплющеними очима. Ніколи у житті за нього не заступалися. Він вирішив мовчати, йому стало цікаво, що буде далі.

— Ця людина ходила і щось виглядала. Напевно, намагався щось вкрасти, — уривчасто промовив чоловік, роздратовано розглядаючи дівчину.

— І що, вкрав? — посміхнувшись, Кіра склала руки на грудях і, схиливши голову, зневажливо розглядала свого опонента.

— Я мав почекати, поки він щось стягне? — отруйно поцікавився чоловік.

— Він не злодій, — твердо відрізала Кіра. — Ми знайомі. Я його добре знаю.

— Сумнівні у вас знайомі, — самовдоволено посміхнувшись, поліцейський продовжив записувати щось у блокнот.

— Не ваша справа, — огризнулася вона. — Ось, візьміть, — Кіра простягла гроші і, не чекаючи відповіді, взяла Дениса за руку, щоб повести далі.

Коли вони пішли досить далеко, Денис висмикнув руку і зупинився. Свердлячи Кіру поглядом, він промовив:

— І що це було?

— Просто підтримала тебе, — спокійно відповіла дівчина.

— Я просив? Я б сам упорався, — злісно випалив хлопець.

— Але я просто хотіла допомогти, — Кіра не розуміла причини його агресії.

— Ти що, матір Тереза? — глумливо спитав Денис.

— Її послідовниця, — саркастично відповіла дівчина.

Денис не стримався і засміявся.

— Навіщо тобі це? Ти ось яка, багата, вся із себе.

— Не хотіла тебе образити своєю допомогою. Міг би і «дякую» сказати, а не вичитувати мене. Я живу у вільній країні, що хочу, те й роблю. Захотіла та допомогла. Якщо раптом тебе побачу, обійду десятою дорогою, — Кіра почала гніватися. Та що він собі дозволяє! Так здійнявся, ніби вона його принизила! Дівчина не чекала подяки, але й подібна реакція була для неї образливою.

— От і добре, — Денис сплюнув і пішов геть. — Нам нічого не треба від таких, як ви. Ми самі по собі! — вигукнув хлопець на прощання.

— Домовились! — у тон йому відповіла дівчина.

Кіра довго дивилася на фігуру Дениса, що віддалялася. Як би не було прикро, Кіра розуміла, що доля таких людей непроста, що вони озлобилися на весь світ. Вони вже нікому не вірили. Стоячи на одному місці, дівчина пообіцяла, що зробить життя хоча б цих хлопців краще. Вона не покине їх, завойовуватиме довіру м'якістю та терпінням.

Повернувшись до Марини, Кіра сказала, що хоче додому. Вже не було настрою засмагати. На розпитування подруги вона не відповідала. У повній мовчанці дівчата повернулися додому.

Кіра не виходила зі своєї кімнати цілий день. Навіть не повечеряла. На душі було неспокійно. Вона мала хоч якось полегшити їм життя. Що робити? З чого почати? І головне, як переконати не відмовлятися від допомоги? З такими думками Кіра і провела день, а згодом і ніч.