Сильніше тільки кохання

Глава 18

Спустившись по сходах, Кіра виявила, що приїхали батьки. Їхні сумки стояли в коридорі, а самі вони сиділи у вітальні. Костянтин Павлович читав газету, а Ольга Олексіївна вишивала на тканині візерунки. Вони ніби не помічали присутності доньки.

— Привіт, — промовила Кіра бадьорим голосом, але відповіді не отримала. Тільки батько прошелестів газетою.

Зробивши паузу, Кіра звернулася до батька:

— Тату, мені треба з тобою поговорити, — вона твердо вирішила, що висловить усе, що думає.

— Ось як? — Костянтин Павлович відклав газету і примружився. — І про що ж?

— Про Андрія, — з місця в кар'єр почала Кіра.

«Не подобається мені його погляд», — подумала дівчина.

— Який збіг! — саркастично проказав Костянтин Павлович. — Я теж хотів про нього поговорити, і не тільки про нього, — він пильно подивився на дівчину.

— Поговорімо, — відповіла Кіра, ігноруючи тон батька.

— Поговорімо, — кивнув Костянтин Павлович. — Пройдемо до мого кабінету.

Він підвівся з крісла і стрімко пройшов повз доньку у бік кабінету. Кіра пішла за ним. Ольга Олексіївна провела їх поглядом. У кабінеті Кіра відчула, що розмова буде важкою, і не помилилася.

— Я все знаю, — сказав Костянтин Павлович.

— Що ти знаєш? — спитала Кіра.

— Три місяці ти не бачилася з ним. Три місяці. Я вже почав думати, що ти все зрозуміла, просто тобі потрібен час. Але я помилився. Вчора ти з ним знову бачилася. Ти пам'ятаєш, що я казав тобі? Якщо ти зустрінешся з ним, я пошлю тебе вчитися далеко і надовго, — Костянтин Павлович наблизився до Кіри. Очі його горіли гнівом, видно було, що він ледве стримується.

— Звідки ти дізнався? Знову Олег доповів? — Кіра глянула на батька.

— Камера спостереження. Я поставив її навмисне, щоб бачити, чим ти займаєшся.

— Ти шпигував за мною?! — обурилася Кіра, гнівно подивившись на батька. - Як ти міг! Ти не маєш права!

— Не говори зі мною в такому тоні! — Костянтин Павлович підійшов до столу і взяв якийсь аркуш. — Оце документи на твоє зарахування до Лондонського університету. Я наперед про все домовився.

— Я не поїду! — Запально крикнула Кіра.

— Поїдеш,— прошипів Костянтин Павлович і боляче схопив її за руку. — Ще як поїдеш. Ти не спілкуватимешся з цими волоцюгами. Я не дозволю тобі.

— Тату, прошу тебе! — промовила Кіра з благанням у голосі.

— Чути нічого не хочу, — Костянтин Павлович помахав документами перед Кірою. — Ти поїдеш навчатися в Лондон на п'ять років. І ця дурниця пройде.

— Це не дурниця! І це не минеться! — прокричала дівчина.

— Геть! Йди речі збирай! Я домовлюся, і поїдеш прямо завтра! — Закричав Костянтин Павлович.

— Тату... — прошепотіла дівчина.

— Геть! — Костянтин Павлович відчинив двері і виштовхнув доньку з кабінету.

Кіра збігла нагору і одразу зателефонувала Марині. Вона повідомила їй про розмову з батьком. Марина переконала подругу поїхати вчитися, а потім буде видно. Кіра попросила Марину привезти хлопців до аеропорту. Попрощавшись, дівчина пішла до матері. Кіра попросила її поговорити з батьком, щоб той дозволив попрощатися з друзями. Увечері Костянтин Павлович сказав, що дозволяє Кірі попрощатися з Андрієм та іншими. Коли дівчина зібрала речі, вона зателефонувала коханому. Вони проговорили до пізньої ночі. Заснути Кірі так і не вдалося.