Сильніше тільки кохання

Глава 30

У житті Кіри знову з'явився Андрій. Після тієї сварки в танцювальному залі він через деякий час став її переслідувати. Намагався поговорити з нею, але Кіра уникала його. Вона дивувалася, що йому потрібно. Ось і зараз, під'їжджаючи до автозаправки, дівчина побачила Андрієву машину. Кіра вирішила заправитися в іншому місці. Не встигла вона сісти за кермо та поїхати, як її помітив Андрій.

— Кіро, почекай, — він підбіг до неї й взяв її за руку. — Не йди.

— Андрію, ти стежиш за мною? — Кіра скривилася. — Що тобі потрібно від мене? Чого ще ти не сказав мені?

— Кіро, я дуже винен перед тобою, — благально глянувши на неї, почав він.

— Ти мені це вже казав, — Кіра відчинила двері, збираючись поїхати звідси якомога далі.

— Кіро, — Андрій притис долоню до дверей, не даючи Кірі відчинити їх, — я розлучився з Анею. Я зрозумів, яким був ідіотом. Тоді не знаю, що на мене найшло. Я зрозумів, що мені потрібна лише ти. Я зробив помилку, вибач.

— Шкода, що ти розлучився з Анною Фадєєвою, — холодно сказала Кіра, відсмикнувши руку Андрія, відчинила двері машини, сіла і завела двигун.

— Кіро, стривай, — у голосі Андрія лунав розпач. — Я зробив помилку.

— Як у тебе все просто, — Кіра подивилася на Андрія та виїхала з автозаправки.

Вона їхала, і всередині наростала злість.

«Він зробив помилку! — подумала Кіра, струснувши волоссям. — Мабуть, сподівався, що я кинуся йому в обійми. Не бувати цьому!

Весь день вона міркувала про Андрія та його слова. І як не намагалася Кіра не думати про це, нічого не виходило. День пройшов, як у тумані.

Наступного дня була репетиція, але Кіра ніяк не могла зосередитися. Дотики Дениса викликали всередині протест, вона не могла повністю розчинитись у танці, як це завжди було.

— Кіро, та що з тобою? — Запитав Денис, втрачаючи терпіння.

— Нічого, просто втомилася, вибач, — сказала Кіра.

— Кіро, — Денис обійняв її за плечі. — Ти в порядку?

— Так, — Кіра відсторонилася від нього і підійшла до вікна.

— Уся справа в Андрії? — спитав Денис, залишаючись стояти на місці.

— З чого ти це взяв? — спитала Кіра, не повертаючись.

— Я все чудово бачу, — сказав Денис. — Бачу, як ти на нього дивишся, коли він з'являється.

— Денисе, — знесиленню промовила Кіра.

— Ти можеш брехати мені, — перебив її хлопець. — Але не бреши хоча б собі. Ти ще любиш його. А зі мною ти для того, щоби забути.

— Денисе, це не так, — заперечила Кіра.

— Повернися до мене і скажи, що ти кохаєш мене, — Денис підійшов до неї.

Кіра повільно обернулася і подивилася на Дениса. Вона не могла вимовити жодного слова. Брехати було марно, вона кохала Андрія.

— Денисе, ти чудовий, — Кіра опустила очі.

— І ти знайдеш ту, яка тебе покохає, — продовжив за неї Денис. — Кіро, друзями у нас бути виходить краще.

— Денис, вибач. Я не можу, — вона обняла його й заплакала.

— Я все розумію, — усміхнувся Денис. — Все гаразд, справді. Я буду твоїм другом, як і раніше. Нічого не зміниться.

— Пробач мені, — Кіра глянула на Дениса, повними сліз очима.

— Все добре, — Денис витер сльози з очей дівчини, посміхнувся до неї та обійняв. — Якщо чесно, я охолонув. Розумієш, від тебе не було кохання, і мої почуття згасли. Я старався, але на милування нема силування. Кіро, ти чудова. Сподіваюся, ми залишимося друзями.

— Дякую, — Кіра відсторонилася і посміхнулася йому.

Репетиції не було. Вони зайшли до кафе та замовили каву. Довго говорили, згадували їхню першу зустріч, смішні випадки. На серці дівчини було легко