Талановита фотографка і художниця Іванна Полоницька переїжджає з України в Польщу через зраду хлопця. Там вона розуміє, що її колишній хлопець Андрій переслідує її, і одного вечора коли вона пізно поверталася додому він зустрів Іванку і хотів силомі...
–Дорогенька, я тільки-но зрозуміла, що забула в тебе свою помаду. –А я якраз її знайшла. Віддам тобі коли зустрінемося наступного разу. – Іванка поклала помалу Соні собі в сумку яка висіла на стільці. –Дідько, це моя улюблена помада. – та як тільки Іванка хотіла промовити хоч слово, Софія продовжила. – післязавтра в кафе, адрес я тобі скину. –Це виглядає так, ніби ми збираємось передавати одне одному наркотики. – засміялася дівчина. –Може й так, в будь якому випадку тобі вже пора бігти на роботу. –Точно! Тоді бувай, я побігла. –Ага, біжи, тільки не впади! – засміялася Соня і зразу завершила дзвінок щоб не чути як подруга буде проклинати її і клястися, що більше ніколи нічого не розповість їй. –От зараза. – розчаровано промовила дівчина. В будь-якому випадку їй і справді потрібно було збиратися тому вона пішла шукати собі одяг на сьогодні. Ти взяла перші речі які попалися тобі на око, а саме це:
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
Дівчині все ще було дивно, що її прийняли на постійну роботу. Та щоб не спізнитися в перший же день Іванці потрібно було поспішити. Через двадцять хвилин вона вже була біля студії. Швидко показавши електронний пропуск охоронцю Іванка зайшла в середину. Там на неї вже чекала менеджерка яку було звати Адріанна, а прізвище дівчина як завжди успішно забула. –Добрий день. Я Адріанна, а ви Іванна?– почала розмову висока блондинка. –Добрий день, так. –Ми бачили ваше портфоліо, тому вирішила взяти вас фотографом на постійну роботу. – Адріанна вочевидь зрозуміла, що загнала Іванку в тупий кут тому продовжила далі. – Прошу пройти за мною. Вам нададуть все обладнання для сьогоднішньої фотосесії але вам треба підписати деякі документи. –Так, дякую. – після цих слив дівчина пішла за блондинкою. Вони зайшли судячи з усього в її кабінет, він був доволі гарний в світлих тонах. На столі лежали якісь папери. –Присядьте поки я знайду потрібні папери. – дівчина вказала на диванчик біля якого стояв чайний столик і якийсь вазон вищий за Іванку. Дівчина лиш кивнула головою і присіла, вона дістала телефон і побачила, що Соня все ніяк не може заспоїтись через ту помаду.
(Початок переписки)
*С–Іванко, може зустрінемося завтра? Мені дуже потрібна та помада!*
*І–Сонь, після завтра значить після завтра, заспокойся. Я її собі не заберу.*
*С–Ну Іванко, будь ласка!*
*І– Все давай бо я на роботі.*
*С–Ти зараза мала.*
(Кінець переписки)
–Ось, прошу підписати ось тут і тут. Іванка піднялася з дивачика, швидко пробіглася очима по документах і підписала їх. –Ласково просимо в нашу команду. – щиро посміхнулася Адріанна. –Дякую. –Так само посміхнулася Іванка. –Ходімо, Ян вже чекає. – після цього в серце дівчини закралася якась підозра але вона все ще продовжила посміхатися. Через пару секунд вони були вже заходили в нове робоче місце Іванки. Кімната була дуже великою, і поділялася на дві частини. В першій частині була сама фотостудія а в інші скоріше за все щось по типу кабінету. –Знайомся це Едвін - він гітарист, це Антонія - вона вісажистка. Ще десь ходить Агата - вона стиліст. – дівчина вже хотіла продовжити але її перебили. –А ми з нею вже знайомі. – промовив чийсь знайомий голос. – до речі я барабанщик. Іванка повернула голову в сторону людини яка говорила і побачила Марка.
