Сфотографуй наше щастя

17

Події які відбувалися останній місяць ніяк не могли забутись дівчині. Та тур пройшов, вони повернулися назад у Варшаву і планували невелику вечірку в честь цього. За цей час Ян з Іванкою неодмінно хоч пару разів на тиждень виходили гуляти біля готелю. За цей місяць вони значно зблизилися і решта лиш тихо перемовлялися і ставили ставки чи почнуть вони зустрічатись.
Іванка давно вже вирішила, що залишиться в Польщі хоч в дуже сумувала за Україною, дівчина вирішила, що візьме якось відпустку і поїде до батьків.
Що до батьків, мати ніяк не могла вгамуватися на рахунок того, чи не знайшла собі кого Іванка. Тато не наважувався переривати ці допити і лиш сидів в стороні ледь стримуючи сміх, деколи запитуючи коли вона нарешті відправить їм цукерок.
В честь того, що сьогодні вечірка був вихідний але всі чомусь приперлись на роботу. Іванка тільки скинула фото з флешки і вже йшла до виходу як помітила Адріанну.
–Привіт – Сказала Іванка.
– Привіт, привіт – сказала Адріанна яка дивилася щось в своєму планшеті – а ти куди?
–Хочу задобрити свою маму цукерками щоб вона хоч на пару днів перестала говорити про те чи знайшла я собі когось.
–А тобто ти ідеш, чудово, забирай з собою Яна бо схоже він тільки й тобі не виїв мізки, що йому нудно. – не встигнувши вставити і слова як дівчина крикнула. – Яне іди погуляй з Іванкою.
За одну мить з кабінету вийшов веселий Ян.
– А Іванка хоч не проти? – запитав він.
– Це все добровільно-примусово, та й взагалі я у вас обох не питаю, а відправляю у щасливе плавання під назвою вулиця, уперед.
На це ні Ян ні Іванка не знайшли, що сказати і лиш мовчки пішли до виходу.
– Куди підемо? – врешті запитав хлопець.
– Мені потрібно купити дещо для батьків.
– О тоді ходімо.
Вони прийшли в торговий центр і дівчина пішла купувати все необхідне. Вона точно знала, що як тільки посилка опиниться у них вдома, то мати зразу ж піде пити чай з цукерками і шоколадками, заразом і похвастатися, що дочка її не в Польщі на полуниці працює, а фотографом в якоїсь супер пупер зірки. А що до тата, він забере собі половину солодкого і занесе в гараж, потім буде також хвастатись перед друзями польським шоколадом.
Через годину Ян з Іванкою були у відділенні нової пошти, відправляли солодке і ще якісь дрібнички. Коли вони вийшли на вулицю хлопець запропонував провести її додому а дівчина і не відмовилася.
Вони сиділи і пили чай, як раптом дівчина почула, що до неї хтось дзвонить.
–Привіт мамо, привіт тату. – сказала вона посміхаючись, Ян також випадково потрапив в кадр і тато лиш посміхнувся через камеру перехрестивши Іванку.
Мама не звернула на це увагу а розпочала черговий допит.
–А хто це? – запитала вона.
–Людина.
–Іванко!
–Ну мамо!
–Давай без мамо?
–А давайте без давайте?
Ще зо хвилину вони перекидалися такими фразами але їх зупинив батько.
–Катю, люба, ну заспокойся бо скоро Іванка підпише нас як "Не брати слухавку".
Ян лиш збоку сидів і спостерігав за цим, багато чого він розумів тому лиш посміхався.
–Ось ось, мамо, послухай тата, він діло говорить.
–Та ну вас. – закотила очі жінка.
Поговорили вони ще хвилин п'ять, Іванка завершила виклик бо сказала, що зайнята.
–Ну все, тепер мене не врятують ніякі шоколадки.
–Ну чого ти, якщо, що я готовий прикинуться твоїм хлопцем. – витримавши секунду паузу Ян продовжив. – А може навіть прикидатися не доведеться. – посміхнувся він.
–Та ну тебе, ти хіба готовий до допиту від моєї матері. Я тобі кажу вона краща за будь якого слідчого. – у відповідь посміхнулася вона.
Посидівши ще пів години Ян був змушений (Адріанною) піти назад на роботу і попрощавшись він сказав, що заїде по дівчина перед вечіркою.
Коли Іванка зачинила двері за Яном то пішла пити чай і по трохи збиратися.

// Вибачте, що я ось так зникаю і з'являюсь, єдина моя причина це лінь але я буду старатись довести цю історію до кінця 🤞