Загін справедливості

Розділ 12. Сержант

- Слухай, та хто він взагалі такий?! Тьху! - вигукнув Чонін, обіймаючи свого сумного друга за плечі, коли вони разом сиділи в аудиторії перед парою. - Ти не повинен засмучуватися через нього, ясно?! Ну хочеш я на нього порчу наведу, щоб у нього там в штанах все відпало?

- Не треба... - похитав головою Кім. - І я не засмучуюсь... Зі мною все гаразд.

Ян зітхнув і погладив його по плечу.

- Ага. Я бачу. - гірко хмикнув він. - Не сумуй через нього гаразд? Він того не вартий. - вже спокійніше сказав Чонін. - У тебе ще стільки тих сержантів буде. Ще відбиватися будеш. Повір, ти вартий кращого.

- Але ж... Коли ти засмучувася через Чана, я казав те саме. І ти мене не послухав і плакав пів ночі... - пробурмотів Мін. - Я чув, коли ти думав, що я сплю.

- Кхм... - Чонін відкашлявся, а очі його панічно забігали. - Це була зовсім інша ситуація, ясно? І взагалі. Ми зараз не про мене говоримо, а про тебе.

- Гаразд-гаразд. - зітхнув Кім. - А що як він просто був зайнятий і не зміг прийти? Що як я просто себе накрутив? Всяке ж буває.

- Слухай. Чому ти його виправдовуєш? - насупився Чонін. - Я вважаю, що він мав би попередити тебе, якби щось сталося.

- Не знаю... Можливо... Він просто не зміг попередити? Він же поліцейський. Може щось на роботі сталося. - знизав плечима Синмін. - Я не хочу його звинувачувати. І я не можу сердитися, поки я не знаю причини.

- Так? Тоді чому ти досі не відповів на його повідомлення? - посміхнувся Чонін.

Синмін мимоволі зиркнув на свій телефон, який лежав перед ним на парті, і стиснув губи. Хван ще з самого ранку закидав його повідомленнями, але Кім не міг змусити себе прочитати їх. Легка образа, яку він всіма силами намагався притиснути, не давала Синміну спокійно відповісти йому. Синмін одночасно відчував провину за це, але нічого не міг з собою вдіяти. Та Чонін вирішив не тиснути на нього.

- Гаразд. Це твоя справа. Я не буду влазити. Просто знай, що я хочу як краще. Хочеш сьогодні разом сходимо в нашу кав'ярню і я пригощу тебе чимось смачненьким? М? Як тобі ідея? - запропонував Ян. - Заодно відволічешся.

Синмін посміхнувся і стер з обличчя сумний вираз. Він кивнув і цього разу Чонін радісно посміхнувся. Мін зовсім не хотів, виглядати перед другом слабким, проте його душу шкрябали кішки. Чому він відчуває себе так кепсько? Можливо це з ним щось не так? Він знову мимоволі кинув погляд на свій телефон. "Не зараз... Не хочу відповідати. Пробачте, пане сержанте..." - подумав Кім.