Маг, що поїдає Книги

Розділ 56. Нульова Бібліотека (частина 2).

Коли Теодор прочитав довідку, його очі полізли на лоб.

«Маг може битися в ближньому бою? Це й справді можливо?»

Тео пишався тим, що був магом, але також визнавав і силу тих, хто використовував ауру. Незалежно від ступеня зміцнення свого тіла підтримуючою магією, він ніколи б не зміг мати справу зі справжнім мечником, таким, як Рендольф.

Аура, надзвичайно витончена біоенергія, являла собою силу, яка надавала приголомшливі фізичні здібності в обмін на відмову від інших можливостей. Навіть якщо маг 7-го Кола використовував Прискорення, то він навряд чи б зміг ухилитися від меча Рендольфа.

- А-а, «Пісня Бою»? Давненько її не бачила.

В цю мить підійшла Вероніка і глянула на книжку поверх плеча Тео.

Будучи Майстром Вежі, вона могла вільно відвідувати Нульову Бібліотеку, а тому не було нічого дивного в тому, що вона знала про «Пісню Бою». Можливо, це й викликало певний дискомфорт, але Вероніка найкраще підходила на роль його провідника.

- Це відома книга? - обернувшись, запитав Тео.

- А-а? Я б сказала не відома... А, скоріше, трохи незвичайна.

Вероніка ненадовго задумалася, після чого пояснила сенс сказаного.

- Як правило, звичайні маги її не чіпають. Вона популярна серед наших дітей, оскільки її вивчення є однією з вимог, але ось знайти когось поза магами Червоної Вежі, хто вивчив би її, вже складніше.

- Чому? Магія, яка допомагає в ближньому бою, корисна в будь-якій ситуації.

Все було саме так, як і сказав Тео.

Пісня Бою нівелювала відсутність фізичних здібностей, а тому не обмежувалася використанням лише бойовими магами. Це була магія, здатна вирішити найголовнішу слабкість мага! Отже, чому ж інші маги ігнорували цю чудову техніку?

Вероніка посміхнулася, немов знала, про що подумав Тео.

- Всі говорять щось подібне, коли бачать цю книгу. Дитя, Пісня Бою - це чари, які й справді настільки ж великі, як ти вважаєш. Будучи досвідченим бойовим магом, ти зможеш рухатися на рівні людей, які використовують ауру.

Але на цьому був ще не кінець, і Вероніка продовжила говорити:

- Проте, Пісня Бою - це постійна магія, на відміну від Прискорення або Посилення. Ти розумієш, що я маю на увазі?

- ... Напевно.

- Так от. Якщо ти хочеш використовувати Пісню Бою, то тобі потрібно виділити під неї не менше чотирьох кіл і без зупинки підтримувати її. То який же з цих шляхів більш ризикований?

І справді, в Теодора не було іншого вибору, окрім як погодитися з цим.

В повній відповідності зі словами Вероніки, це відрізнялося від магії, яка автоматично застосовувалася до тіла після активації. Щоб підтримувати ефект, йому довелося б постійно прокручувати свої кола. Крім того, для безперервного повторення подібного заклинання необхідно було виправити потік магічної сили.

Іншими словами, якщо маг 5-го Кола використовуватиме Пісню Бою, то йому залишаться доступними лише заклинання 1-го Кола. А в подібній ситуації і справді краще стати на місці і зайнятися проголошенням нормальної магії.

«Якщо ти не бойовий маг, то краще не зв'язуватися з цим...»

Навіть маги 7-го кола під час використання Пісні Бою були обмежені заклинаннями 3-го Кола. І якщо такі люди не були справжніми бойовими магами, які довели свої навички до майстерного рівня, недоліки суттєво перевищували переваги. Навіть якщо маг міг рухатися зі швидкістю користувача аури, це було б марно, якщо при цьому він не зміг би його атакувати.

Незважаючи на те, що Тео міг використовувати магічну ракету Альфреда Беллонтеса всього лише з одним колом, він не міг довіряти своєму нестійкому 5-му колу.

В той час як Тео ламав собі голову над Піснею Бою...

- Користувач, бери цю книгу.

З нізвідки в його голові почувся знайомий голос.

«Глаттоні?»

Він був радий, що Вероніка стояла за ним, а не перед ним. Вона б вочевидь не зрозуміла здивування, яке з'явилося на обличчі Тео.

Зрозумівши, що це не галюцинація, він потроху прийшов до тями.

- Не став запитання, відповіді на які вже знаєш. Це марна трата часу.

«Ти, ти можеш говорити за допомогою цього методу?»

- Це функція, яка повернулася деякий час тому. Хіба ти не радий їй, якщо хочеш приховати моє існування?

В цьому був великий сенс. Прямо зараз, вибір магічної книги для Теодора був важливішим за незначну зміну, що сталася з Глаттоні. Отже, Тео вирішив запитати його поради.

«У чому причина вибору цієї книги?»

- Її рейтинг - скарб, що є підходящою жертвою для звільнення 3-ї печатки. Крім того, функція, яку буде запущено після зняття 3-ї печатки, дасть тобі змогу ефективніше використовувати цю магію.

«... Але ти не можеш сказати мені, що це за функція?»

- Вірно.

Зрештою, остаточне рішення було за Тео. Він подивився на книгу увсвоїй руці і скляні короби навколо. Наразі в Тео був лише один вибір, але одного разу він обов'язково набереться мудрості і з якоїсь іншої книги.

Зрештою Теодор взяв «Пісню Бою». Дивлячись на його вибір, Вероніка задоволено кивнула. Схоже, ця книжка й справді користувалася популярністю в магів Червоної Вежі.

- Ну, це не поганий вибір! Магія, якої дитина, подібна до тебе, може тут навчитися, досить непроста, а тому ця книжка - вельми підходяща.

- Так, дякую.

- На якийсь час я залишуся в столиці, але поки що тобі слід відвідати Вінса і добре виспатися. А про твої кола ми поговоримо пізніше, добре?

Здавалося, Вероніка не була з тих доброзичливих людей, які підлаштовують свій розклад під інших. І ось, постукуючи Тео по голові однією рукою, другою вона влила свою магічну силу в стіну. Попри те, що ці дотики були вельми незграбними для нього, він з точністю міг сказати, що таким чином вона висловлює свою прихильність.

- Побачимося пізніше, Теодоре!

Теодор залишився один, навіть не встигнувши зрозуміти, що його вже видворили з Нульової Бібліотеки.

***

Закінчивши свою роботу в скарбниці знань, Теодор разом із Вінсом попрямував до своєї кімнати. Будівлі Веж Магії та Магічної Спільноти були значно розширені зсередини, а тому в них вистачало кімнат для розміщення цілої тисячі магів.

Звісно, умови для створення окремої кімнати були складними, але вищим магам вони були цілком під силу.

Після ранньої вечері між двома людьми нарешті відбулася серйозна розмова.

- ... Отже, ось що сталося.

Вінс уважно вислухав цю історію і був вражений.

Минуло лише два тижні після закінчення турніру, але, як виявилося, власник гримуару зовсім не володіє безсмертям і не повинен розраховувати на безтурботне життя. Щойно Тео повернувся додому, він зустрівся зі Старшим Личем і «Поклонінням Смерті».

Після того, як Тео закінчив розповідати свою історію, він опустив голову і вибачився:

- Мені шкода, вчителю. Просторова кишеня, яку Ви мені позичили...

- Ні, твоє рішення було правильним. Це була б катастрофа, якби гримуар зник. Якщо розв'язання проблеми коштує всього лише просторової кишені, то це більш ніж прийнятна ціна. Тим паче, просторову кишеню було відтворено заново, а гримуар запечатано, тож це найкращий із можливих результатів, - похвалив його Вінс.

Незважаючи на те, що Тео впорався з личем винятково завдяки силі Глаттоні, його подвиг і справді був виключно справою його власних рук.

Це було героїчне досягнення, завдяки якому врятували сотні життів і запобігли можливій катастрофі безпрецедентного масштабу. Не було жодного ідіота, який став би докоряти Тео втратою однієї лише просторової кишені.

Вінс хотів підняти йому настрій, а тому переключився на іншу тему.

- Між іншим, я й не знав, що ти так сподобаєшся Майстру Вежі. Вона запальна і в багатьох відношеннях непостійна, а тому людям нелегко знайти з нею спільну мову.

- ... Правда?

Вираз обличчя Тео злегка змінився.

Щойно вони зустрілися, вона одразу ж обійняла його за плечі й кудись потягла. Вона не виявляла жодних ознак неприязні до Сільвії чи Вінса, але разом із цим зацікавилася Тео. В цьому плані вона чимось нагадувала накачаного Бланделла.

Однак Вінс рішуче додав:

- Вона - той, хто справляє погане перше враження, немов дракон. Їй потрібен час, щоб звикнути до людини. Як мені пам'ятається, в моєму випадку минуло два роки, перш ніж вона назвала мене по імені.

- Так... Це складно.

- І таке ставлення було не тільки до мене. Що ж, гадаю, в бібліотеці ти вибрав підходящу для Глаттоні книжку, інакше вона стане марною для тебе.

Вінс вважав, що вибір чогось на кшталт Пекельного Полум'я був би справжньою отрутою, але коли він побачив те, що взяв Тео, то вражено прошепотів:

- «Пісня Бою»? Мабуть, минуло вже 10 років відтоді, як я востаннє читав її копію.

- Учитель теж навчався цієї магії?

- Звичайно. Вона вельми приваблива, надаючи здібності ближнього бою, хоча й обмежені. Швидше, її застосування схоже на якийсь прихований трюк.

Книги, що зберігаються в Нульовій Бібліотеці, теж мали свої копії. Якщо магія дублювання не працювала на них, значить, це вже був дублікат. Спеціальну силу в книзі не можна було скопіювати, але розмножити знання, що містяться в ній, не становило жодних проблем.

Книги, заархівовані в Нульовій Бібліотеці, розглядалися як особливі, оскільки вони були оригінальними, але більша частина описаних у них знань широко поширювалася через дублікати. Звісно, існували деякі заборонені й заборонені книжки, але... Отримати до них доступ було неможливо, якщо тільки така людина не була королем або Майстром Вежі.

Вінс також вивчав Пісню Бою і пам'ятав її напам'ять. Пам'ять старшого мага не підводила його навіть після багатьох років.

- Якщо нічого не зрозумієш, то можеш звернутися по допомогу до мене. Не знаю, що саме ти отримаєш від цієї книги, але я не забув жодного з віршів Пісні Боя.

- Дякую.

- Чи означає це, що ти вступиш в Червону Вежу?

Запитання Вінса могло здатися дивним, але насправді вчитель і його учень не були зобов'язані належати до однієї й тієї самої вежі. Попри те, що маги розподілялися на чотири вежі, вони мали єдиний корінь - Магічну Спільноту. Тому, незалежно від вежі, до якої вони належали, жодного впливу на їхні стосунки це не мало.

Кожен маг мав право належати до вежі, якій надавав перевагу, і Тео обрав Червону Вежу.

- Так, я хочу вступити до Червоної Вежі.

До повернення додому його дуже цікавила Жовта Вежа. Теодор мав контракт із Мітрою, духом землі, а тому подумав, що Жовта Вежа буде найкращим вибором. Однак після зустрічі з могутнім Старшим Личем ця ідея була відкинута. Тео підозрював, що його життя ніколи не буде текти спокійно.

«Я повинен стати сильнішим. Якщо цього не станеться, то зі мною може трапитися щось подібне, як із Джованні. Цього разу мені вдалося викрутитися із ситуації, але чекати й наступного разу такої удачі - просто нерозумно!»

Від самого початку Тео не хотів жити розміреним життям дослідника. Він мріяв стати таким, як ті невловимі маги, про яких він читав у дитинстві. Тео хотів рятувати людей і знаходити скарби... Він був одержимий живим життям чарівника.

Після зустрічі з гримуаром, Глаттоні, він думав, що його мрія збулася, але врешті-решт зрозумів, що поки що він всього лише незрілий юнак.

Коли Тео висловив своє побажання, Вінс твердо кивнув.

- Добре, тоді я негайно проведу процедуру вступу. Оскільки ти - маг середнього рангу, тобі буде надана окрема кімната в Червоній Вежі.

- Дякую, вчителю.

- Добре, тоді я піду. Не відкладай із читанням.

Коли Вінс із теплим виразом обличчя залишив Тео, він одразу ж відкрив «Пісню Бою».

- Ух... А тут багато двозначних слів.

Очевидно, міф про те, що «Пісню Боя» написав іноземний маг, був правдою, оскільки в пісні траплялися дивні слова. Таким чином, додатковий переклад ускладнював вивчення магії. Це була складна книга, гідна утримання в Нульовій Бібліотеці, однак вона не була за межами розуміння Тео.

Його очі зосередилися на буквах і почали автоматично рухатися вперед-назад.

«Як магічна сила й аура, в тілі тече життєва енергія. Ефективність тіла різко зміниться залежно від напряму, який їй буде надано, і магія, описана в книжці, націлена на те, щоб спрямувати цю зміну...»

В кімнаті, де залишився Тео, висіла тиша. Цей спокій був справжнім святилищем для магів, які здобувають мудрість. Його свідомість швидко злилася з набутими знаннями, а незвичайний рівень концентрації допоміг повністю сфокусуватися на книзі, що лежала перед ним. Якби він міг використовувати здатність Оцінки на самому собі, то побачив би, наскільки швидко зростає його рівень розуміння.

95% - це мінімум розуміння, необхідного для вилучення сутності. Це був так званий «дуже високий» рівень, якого він просто зобов'язаний був досягти. Проте поєднання екзотичного словникового запасу і незвичайних знань зменшувало його концентрацію.

Однак Теодор простимулював себе тим, що просто зобов'язаний був вивчити цю дивну техніку, що відрізнялася від існуючої магії, яку він вже знав.

***

І ось, на шостий день Теодор, нарешті, відклав книгу.