Маг, що поїдає Книги

Розділ 48. Контратака трійці (частина 2).

Комбінація з трьох осіб, також відома як "клітка з трьох осіб", була дійсно ефективною для дрібномасштабних битв.

В Королівстві Мелтор була давно розроблена тактика ведення бою двома магами і одним воїном або двома воїнами і одним магом. Подібні комбінації були випробувані в незліченних баталіях, а тому ніхто не сумнівався в їхній ефективності.

Теодор теж погодився з цією теорією.

Вшу-у-у-ух!

Попереду раз у раз спалахували вогні, викликані двома мечами Рендольфа. Підживлені аурою, його клинки розрубували мерців, не зустрічаючи жодного опору.

Леза гойдалися як хлисти, нещадно знищивши п'ять зомбі-орків. Якщо хтось із мерців підбирався до нього надто близько, то негайно використовувалася магія.

- Опір холоду.

- Морозна Хвиля.

Опір Тео захищав Рендольфа від холоду Сільвії.

Всі живі істоти й нежить застигали від лютого морозу, проте Рендольф мав опір до цієї стихії, а тому без зволікання розбивав заморожену нежить і продовжував йти вперед. Упирі, яких слід було віднести до нежиті середнього рангу, зміталися, немов сміття.

Рендольф із захопленням приклацнув язиком, відчуваючи, ніби бореться з опудалами.

"Це приголомшливо. Мій роботодавець і ця дівчина використовують магію відповідно до моїх рухів. Цей хлопець і справді не якийсь там базіка. Він спланував справжню контратаку".

Навіть якщо комбінація з трьох людей і була чудовою, все виявилося б марним, якби руки і ноги її учасників рухалися самі по собі. Погана спільна робота могла перешкодити руху союзників і, в гіршому разі, навіть допомогти ворогові вбити когось із них.

Ось чому Рендольф високо оцінив не тільки цю комбінацію, а й взаєморозуміння між ними.

- Рендольф, стрибай!

І найманець, анітрохи не зволікаючи, тут же виконав те, що від нього вимагали.

- Вітряний Різак!

В цю ж секунду під черевиками Рендольфа пронеслося вітряне лезо. Воно було в кілька разів швидшим за звичайний Вітряний Різак, при цьому настільки ж гостре! Ноги упиря було перерубано, внаслідок чого він впав, і меч Рендольфа остаточно його впокоїв.

В міру того, як вони продовжували просуватися вперед, коридор поступово засіювався останками нежиті.

- Уф-ф-ф-ф... Дайте секунду віддихатися.

Після третього бою Теодор зупинився, переводячи подих, і подивився на Рендольфа.

Незважаючи на те, що Рендольфу довелося постійно орудувати своїми двома короткими мечами, його дихання все ще було спокійним. Це слугувало доказом того, що в нього все ще залишалася величезна кількість не витраченої енергії.

"Те, що з нами така сильна людина, як Рендольф, - обнадіює".

Подібно до того, як Рендольф захоплювався вміннями Теодора, Тео теж дивувався майстерності Рендольфа. Його навички були воістину нещадними. Навіть упирі не могли нічого протиставити цьому смертоносному торнадо з двох мечів.

Тео був радий, що ця людина - його союзник, а не супротивник, але водночас він також відчував, що й сам має приділити увагу відточуванню навичок ближнього бою. Якби Теодору довелося битися з Рендольфом за поточної розстановки сил, то бій тривав би не більше 10 секунд.

Не дарма деякі маги, подібні до Бланделла, використовували спеціальні тактики, що включали в себе як застосування заклинань, так і бойові мистецтва. Тео вирішив, що обов'язково займеться цим після завершення поточного завдання.

Закінчивши розмірковувати, Теодор озирнувся.

- Сільвіє, як твоя магічна сила?

- Близько 80%. Її все ще багато.

- Рендольфе?

- В мене десь так само. Я можу продовжувати битися в такому ж темпі.

З'ясувавши стан своїх компаньйонів, Тео глянув вглиб печери, де була повна темрява. Після трьох сутичок і цілої сотні упирів і зомбі в темряві залишилася лише тиша. Чи уявляв він подібний розвиток ситуації? Проте йому здавалося, що якщо вони не поспішать, то в цій темряві настане справжній хаос.

- ... Що ж, давайте рухатися далі.

Дві освітлювальні кулі полетіли вперед, і Теодор знову пішов назустріч темряві.

***

Як довго вони рухалися похмурим коридором?

Теодор відчув якийсь дискомфорт і завмер на місці. Згідно з тим, що він прочитав у звіті, глибина печери становила лише кілька сотень метрів, а тому вони вже мали дійти до її кінця.

Проте шлях не закінчився, а залу з некромантом і артефактами так і не було видно. В голові Тео з'явилася одна можлива гіпотеза.

- Рендольф.

- А?

- Прорубай стіну печери своїм мечем. Якщо можеш собі це дозволити, то, будь ласка, використовуй ауру.

- ... Що ж, спробую.

Рендольф був спантеличений, проте не став піддавати наказ Тео сумніву.

Через його попередній досвід взаємодії з Тео, він знав, що цей юнак не говоритиме без вагомої на те причини. Отже, Рендольф поклав руку на свого меча, тримаючи його під кутом, і сконцентрувався.

І ось, він рубанув по стіні. Печеру осяяв синій спалах, і стіна тріснула. Звичайна стіна не могла зупинити лезо меча, посиленого аурою. Однак очі Рендольфа полізли на чоло.

- Якого...?

Зрубана стіна просто перед його очима почала затягуватися, немов рана на тролі!

Будучи мечником від народження, Рендольф не знав, що це була за чортівня, однак Теодор і Сільвія, усвідомивши ситуацію, одразу ж посерйознішали. Зі стіни спучувалася найпотужніша темна магія, немов кишки, що вивалюються з живої істоти.

Згадавши про те, чим це може бути, два маги пробурмотіли практично одночасно:

- Підземелля...

Це було потужне заклинання чорної магії 6-го Кола, яке перетворювало область в певному радіусі на справжню чаклунську фортецю.

Це заклинання вимагало величезних витрат часу і ресурсів, але якщо його було завершено, то сила господаря підземелля збільшувалася в рази.

Або сам маг був досить високого рівня, або гримуар встиг набратися достатньо сил - хоч би що там було, це все було зовсім не добре.

Чорнокнижник перетворив цю печеру на підземелля і міг вільно формувати його структуру. А наступної миті їхні вуха пронизав різкий крик.

- Ку-і-і-і-і-і-іх!

По спині Теодора пройшла крижана хвиля. Через відлуння, притаманне кожній печері, фізіологічна відраза від цих звукових хвиль була втричі-вчетверо вищою за звичайну. Побачивши джерело цього холоду, компаньйони негайно активували свою магічну силу й ауру.

Це були напівпрозорі істоти, що плавали в повітрі.

- Привиди!?

- Чорт, в мене немає святої води...!

Побачивши привидів, товариші насупилися. На відміну від нежиті, примари не мали фізичних тіл і являли собою сукупність зла, ненависті й образи. Вони атакували, викрадаючи живі тіла або виснажуючи їхню життєву енергію.

Оскільки вони існували у формі духів, фізичні атаки не завдавали їм шкоди. Найдієвішою в їхньому випадку була божественна магія.

Рубати привидів мечем було порівнянно з кип'ятінням води в ситі. В Рендольфа не було з собою святої води, а тому ці противники для нього були вельми непростими.

Незабаром примари виявили живих істот і з дикими криками кинулися вперед.

- Ну, з цим нічого не поробиш, тож спробуємо!

Якби Рендольф відступив назад, то маги опинилися б під ударом, а цього не можна було допускати. Раз він був в авангарді, то від самого початку мав виступати як стіна, що блокує атаки супротивників. Саме тому навколо його мечів спалахнула аура, і вони відразу закрутилися, немов лоспаті. Він повинен зупинити привидів, навіть якщо йому доведеться витратити на це деяку частку своєї аури.

Однак потім Рендольф отримав наказ, який в звичайній ситуації навіть не став би розглядати.

- Рендольфе, встань за мною.

- Що!?

- Швидко!

- ... Чорт, добре!

Це було вельми і вельми дивно, але досі Тео не розчаровував його. Незважаючи на невелику затримку, Рендольф швидко відступив назад. Щойно він відступив, Теодор без найменшого побоювання зробив крок вперед.

- Укі-і-і-і-і!

- Ке-е-е-е-е-е! Кі-і-і-і-і-і!

Але чому Тео не боявся їх? Дико сміючись, примари кинулися до своєї здобичі. Вони збиралися висмоктати кожну краплю його життєвої сили.

Поки Сільвія і Рендольф пильно спостерігали за картиною, що розгорнулася, готуючись в будь-який момент кинутися вперед, примари долетіли до Тео.

- З'їсти все...

Це був не його голос. Це була Глаттоні, що спала в його лівій руці.

Невідомий голод. Саме він був причиною того, що Теодор лише розсміявся в обличчя привидам і без вагань вийшов вперед.

Він відчув, як в його лівії долоні з'явився язик Глаттоні. Недарма існувала приказка: "Немає такого хижака, який боявся б свою здобич".

І ось, вечеря почалася.

- Кай-а-а-а-а-ак!

Перед обличчям споконвічного хижака примари відразу втратили все своє безумство. Втілення образи і відчаю намагалися втекти, але Глаттоні вже зловила їх.

Крики, наповнені болем, жахом і страхом, лунали щоразу, коли чергову примару втягували в його долоню. Ці істоти відрізнялися від такої нежиті, як упирі та зомбі. Привиди народилися завдяки чорній магії і були зроблені з неї, а тому підходили під категорію речей, предметів і істот, яку Глаттоні сприймала як "їжу".

Ви поглинули примару шамана-гобліна.

Ви поглинули примару орка-воїна.

Ви поглинули примару дурного троля.

...

Ви все ще не розблокували приховану функцію.

Поглинання Теодором привидів викликало в нього незнайоме відчуття, що охопило все його тіло. Це відрізнялося від поїдання артефактів або магічних книг. Хоч це було й абстрактне уявлення, але Тео відчув, що його "чаша" була сповнена.

Насолоджуючись цим таємничим задоволенням, Теодор розплющив очі. До цього часу всі привиди, що заповнювали коридор, вже зникли. Вони всі були з'їдені, хоча, можливо, комусь все ж вдалося втекти. В будь-якому разі, його головна мета - зупинити привидів, була досягнута.

- Е-е, роботодавець?

- ... Тео?

Однак два його компаньйони перебували в справжньому ступорі.

- Що це зараз сталося? Ти підняв ліву руку, і примари були втягнуті в неї...

- Тео, навчи мене! Як ти це зробив? Це магія виснаження? Чи модифікована версія магії запечатування?

На щастя, Сільвія і Рендольф стояли позаду нього. Отвір в його руці і рухи язика перебували під таким кутом, що його компаньйони їх не могли бачити. Цього було достатньо для Тео, щоб він зміг придумати якусь відмазку. Він збирався списати все на здатність намиста, яке вже почав витягати, щоб показати своїм компаньйонам.

Але, перш ніж він встиг щось сказати, навколишній простір почав тремтіти.

- Ух-х! Що відбувається?

- Це...!

- Воно стає ширшим...?

Це було Просторове Розширення!

І ось, через кілька моментів перед ним опинився величезний куполоподібний зал. Тео зробив крок вперед із вузького коридору в досить просторий зал, намагаючись розглядати те, що відбувається, з позитивного боку. Щось подібне було до снаги лише чаклунові, що мешкає всередині підземелля.

Не дивно, що на іншому його кінці з'явилися масивні декоративні двері.

Скрип.

Дверна ручка повернулася сама собою, після чого двері відчинилися, і з'явилося щось в чорному одязі. Воно не йшло по землі, як звичайна людина, а повільно пливло повітрям.

А потім з-під цієї чорної мантії пролунав голос.

- Що ж... Вам вдалося зруйнувати мої творіння.

Голос був гучним і жахливим, до того ж віддавався від стель печери. Тіло, закутане в мантію, не здавалося особливо сильним, але всі троє людей відчували моторошний потік сили, що обволікає його.

Темрява, яку просто неможливо було не відчути, знову вирвала з себе неприродні для неї слова, які більше були схожі на спів.

- Ви можете вбити моїх істот, але ви не можете вбити мене. Якби ви з'явилися тут вдень, всього лише на півдня раніше, то, можливо, встигли б зупинити мене. Але тепер на вас чекає неминуча доля. І ім'я їй - смерть!

Магічна сила стала інтенсивнішою, а голос посилився.

Чорний одяг почав розбухати і, не в силах витримати тиск, лопнув, як бульбашка. Два маги зблідли, побачивши те, що постало їхнім поглядам.

- Побачте образ самої смерті! Пізнайте велич того, хто перебуває за межами смертних!

Череп цієї істоти був начисто позбавлений плоті, а з порожнистих отворів, які колись були очима, сочився синій дим. Чорна магія була настільки сконцентрованою, що цей туман могли побачити навіть люди, які не були чарівниками, тоді як земля, доторкнувшись до магії смерті, миттєво прогнивала, а тіла, які покояться в ній, починали повставати.

Це була нежить вищого рангу, створена проклятим магом. Навіть вежі магії були б приголомшені після зіткнення з такою істотою. І називалася вона Старшим Личем.

На відміну від звичайних ликів, які уникали смерті, утримуючи свою душу скутою, маг повинен був витягти свою власну душу з тіла і запечатати її. Старший Лич був безсмертний доти, доки не було знищено його оболочку.
Перед групою Теодора з'явилося чудовисько, яке вежами магії класифікувалося як нежить 3-го рангу.

Кістки, що плавали в повітрі, знову заговорили.

- Спочатку я хотів всіх вас вбити, а ваші тіла перетворити на моїх слуг, але...

Старший Лич підняв свій кістяний вказівний палець і, витягнувши його в напрямку до трьох знервованих людей, вказав прямо на Тео.

- Твоє тіло стане цікавим експериментом. Тебе я залишу в живих.