Маг, що поїдає Книги

Розділ 2. Жадібний Гримуар (частина 2).

Бібліотека розташовувалася недалеко від гуртожитку.

Коли він опинився за кілька кроків від її пошарпаних дверей, ніс Тео залоскотав запах старого паперу та книжкових полиць. Приємний запах, який став йому майже рідним.

За наполовину відчиненими дверима його погляду постав порожній бібліотечний зал.

"Усе, як я й очікував".

Картина завжди була однією і тією ж. Можна було з упевненістю сказати, що після занять у бібліотеці не можна було знайти жодного учня, за винятком Теодора Міллера.

Більшість зібраних тут книжок викладали складні концепції, які професори намагалися донести до своїх студентів у простішій формі на заняттях. Таким чином, у юнаків не було жодної причини відчувати потяг до старих книжок, коли існував ще мільйон інших, більш захопливих занять.

Завдяки цьому Тео отримав свій власний, спокійний простір.

"Сьогодні... Треба б ще разок поглянути на магію блискавки".

Тео ходив між знайомими книжковими полицями. Провівши п'ять років у цій бібліотеці, він із заплющеними очима міг знайти будь-яку потрібну йому книжку. Навіть професори, які сюди інколи заходили, щоб узяти якусь із книжок, замість бібліотекарів підходили до Тео, бо анітрохи не сумнівалися в його пам'яті.

Тео витягнув книжки, які хотів сьогодні освіжити в пам'яті.

"[Посібник з магії блискавки]... Я запам'ятав усе, що в ньому написано, але ж я міг і щось пропустити. Крім того, може виявитися корисною і [Чому блискавку складно контролювати?]. [Основні принципи Удару Блискавки]? Це ближче до метеорології, ніж до магії, але, так уже й бути, давайте візьмемо і це".

Тео миттєво відібрав три товсті книжки.

Кожен томик був досить об'ємним. Навіть людині, яка швидко читає, довелося б витратити півтора дня, щоб прочитати їх від кірки до кірки. При цьому, максимум, на що могла розраховувати така людина, - це запам'ятати дещо лише з одного такого посібника.

Якби якийсь професор ризикнув поставити ці три книжки як домашнє завдання на вихідні, то учні зчинили б справжній бунт. Проте Тео вважав, що це цілком прийнятне завдання на вечір. Професори знали примхи цього студента, але ігнорували його, оскільки це марно.

Якби вони дізналися, скільки книжок прочитав Тео, вони теж не змогли б приховати свого жалю, як і професор Вінс.

Шурх-шурх.

Єдиним звуком у бібліотеці було шурхіт сторінок.

Тео подобалося проводити час у такій атмосфері. Він жадав здобути знання, які могли б йому допомогти подолати цю безвихідну ситуацію. Тут не було ні професорів, які вигнали б його, ні студентів, які жартували з нього.

Кожен божий день Тео спрямовував усі свої зусилля на навчання. Його геніальний мозок не вважав це стресом і поглинав знання, накопичені в бібліотеці, немов губка, що вбирає воду.

У такому режимі минуло вже п'ять років. Чи уявляв він собі, що все обернеться саме так?

Тео уважно дивився на книги, помічаючи, що літери немов виблискують під його поглядом.

***

Хлоп.

Пальці Тео закрили останню, третю книжку. Годинник у бібліотеці показував 22-00. Він прийшов сюди о шостій вечора, а отже прочитав три книжки всього за чотири години. Подібний темп справді заслуговував на те, щоб називатися високою швидкістю читання.

"Хм, це було дуже пізнавально".

Це були досить цікаві книжки. Зокрема, у [Чому блискавку важко контролювати?] розповідалося, чому магія блискавки була настільки складною.

Найскладнішим заклинанням у 2-му Колі був якраз "Удар Блискавки", під час якого створювали справжню блискавку, після чого її випускали в зазначеному напрямку. Не рідкістю було, що навіть чарівники 3-го або 4-го Кола виявлялися не особливо досвідченими у поводженні з магією блискавки.

Тео відклав книжку, після чого спрямував долоню в бік відчиненого вікна і пробурмотів:

- Удар блискавки.

Можливо... Він просто сподівався, що це спрацює.

Пшик.

Однак результат був таким самим, як і очікувалося. Перед тим, як заклинання розсіялося, з його руки вирвався слабкий електростатичний розряд. Формула магічного заклинання була досконалою, але здатність Тео контролювати її була занадто слабкою. Людина, якій не вистачало контролю, не могла стати магом.

Він уже тисячу разів чув про це, але все одно не міг не засумувати від цього сумного видовища.

"Прокляття! Що, чорт забирай, зі мною не так...?"

Чутливість, також відома як спорідненість, вважалася вродженим талантом. Саме вона була пов'язана зі здатністю контролювати магічну силу. Маги з високою чутливістю були потужнішими за своїх колег, навіть якщо використовували одне й те саме заклинання. Також вона безпосередньо впливала на швидкість накопичення магічної сили.

У зв'язку з цим, чутливість була невід'ємною частиною кожного мага. Оскільки не існувало жодного методу розвинути її, для нього це і стало справжньою проблемою. Для Тео це було схоже на шматок пирога, що висить у небі.

- Е-е-е-ех... - не втримався від зітхання Теодор.

Через п'ять років він практично перестав сподіватися. Тео думав про своїх батьків, які чекали на нього, і про людей, які думали про нього як про свого господаря. Як йому дивитися їм в очі, якщо він не зможе отримати ступінь?

Маг, який закінчив академію, може на кілька найближчих років забути про труднощі, просто покладаючись на ім'я академії.

"Але чи зможу я випуститися наступного року...?"

Незважаючи на те, що він став набагато менше спати, Тео зумів досягти лише 2-го Кола. Для нього було майже неможливо оволодіти 3-м Колом без смертельного результату, що було вимогою для кожного випускника Академії Бергена.

І наступний рік навряд чи щось змінить.

Хлопчик, який був так упевнений у своїх силах, коли залишав рідну домівку, став молодою людиною, що боїться невдачі.

Дзинь!

Це дзвінок просигналізував про те, що в академії гасне світло. Також він вказував на те, що спокійний час Тео закінчився. Він мав поквапитися, інакше двері в гуртожиток буде зачинено.

Але для початку йому потрібно було прибрати три книги. Тео взяв їх в оберемок, але щойно він спробував піднятися...

- Е-е?

Його увагу привернула ще одна книга, що лежала на столі.

"Я ж узяв із собою тільки три посібники... Невже я випадково тягав за собою ще одну?"

Це було досить дивно, але, так чи інакше, він все одно мав прибрати і його. Тео встав і витягнув уперед свою ліву руку. Книга була доволі тонкою, тож він міг підчепити її лише парою пальців. Але щойно він її торкнувся, то відчув якесь дивне відчуття. Здавалося, що Тео засунув руку в бочку з липким сиропом, або наче він обмінюється рукостисканням з якоюсь безформною слизькою долонею.

... А ще в нього було таке відчуття, ніби він засунув руку в рот чомусь живому.

Чавк.

- Ох, йо!

Тео квапливо відсмикнув руку і навіть примудрився впасти, впустивши решту три підручники. Однак це не мало значення. Йому потрібно було з'ясувати, що за липка гидота торкалася його руки.

Піднявшись на ноги, Тео вирішив краще оглянути непізнану книгу. Однак на столі вже нічого не було.

- А-а?

Очі Тео полізли на лоб. Це був якийсь абсолютно незрозумілий феномен. Ніж якась галюцинація? Однак він і досі відчував на своїй долоні те моторошне відчуття, коли його долоню лоскотало щось липке й слизьке.

Тео обережно торкнувся своєї лівої руки. Він хотів перевірити, чи не сира вона. Це мало довести, що те, що сталося з ним кілька секунд тому, не було галюцинацією. Однак долоня лівої руки була сухою, начисто позбавленою будь-яких ознак вологи.

- Невже все-таки галюцинація...? Але ж я на власні очі бачив ту пошарпану книгу... - пробурмотів Тео й опустився на підлогу. Він сів просто на край одного з посібників, у зв'язку з чим відчував певний дискомфорт. Однак фізичні незручності були нічим порівняно з психологічним розладом.

Хіба маг не повинен завжди залишатися крутим? Невже його психічний стан впав на саме дно тільки через почуття невпевненості в собі?

"Може, цього року мені все-таки варто піти?"

Це було краще, ніж ганебне виключення. Тео знав це, але він п'ять років провів в академії, сподіваючись стати магом. І це була не просто якась тимчасова мрія, яку легко забути. Так і не прийнявши рішення, Тео зітхнув, після чого вперся рукою в холодну підлогу, щоб піднятися.

Саме в цей момент...

Чавк.

Раптово його ліва рука знову відчула дивне відчуття. І воно знову було слизьким і липким... Галюцинація, яка лоскотала долоню Тео, з'явилася знову!

Тео машинально глянув на свою ліву руку, яка торкалася підлоги.

І побачив щось шокуюче.

- ... Я-язик!?

З долоні Тео стирчав язик. Він мав гладку рожеву поверхню і являв собою справжнісінький довгий шматок плоті, що мав такий вигляд, ніби його вилучили в якоїсь рептилії. Язик вискочив з отвору посеред його долоні і струснувся, немов змія перед прийомом їжі.

Язик повільно погойдувався з боку в бік.

Чавк!

Ніби жаба, що ловить муху, він схопив книгу, що лежала на підлозі. Його швидкість була настільки швидкою, що Тео не встиг помітити навіть його розмите зображення. Язик повністю обернувся навколо книги.

Те, що сталося далі, не зміг би передбачити навіть найдосвідченіший чарівник. Язик, що тримав свою здобич, почав повертатися назад в отвір у долоні Тео.

Хлюп!

Пролунав пронизливий звук. Книга, що секунду тому лежала на землі, раптово зникла в лівій руці Тео.

Сам Тео з відвислою щелепою втупився на свою ліву руку. Однак книга, проковтнута долонею, більше не з'явилася.

Замість цього він почув голос.

Голос із дивним тоном, якого він ніколи раніше не чув.

Ви поглинули "Посібник з магії блискавки".
Ваше розуміння книги дуже високе.
Ви вивчили Удар Блискавки 2-го Кола.
Прокинувшись від довгого сну, Глаттоні (1) дуже голодна.
Покваптеся й наситьте її.
Час, що залишився: 10 хвилин, (1/5).