Маг, що поїдає Книги

Розділ 66. Рейд до работорговців (частина 3).

Вищі ельфи вважалися найрідкіснішим і найтаємничішим видом серед всієї ельфійської раси. Їх огортав туманний серпанок містицизму. Той, хто не розумів ситуацію повністю, вважав, що вони - вершина еволюції ельфійської раси, однак це було не зовсім так.

Колись кров Арви зазнала впливу атавізму, і звичайний ельф став вищим.

Їхня природна сила стала причиною того, що всі королівства жадали роздобути вищого ельфа і таємно полювали на них.

- ... Три місяці тому. Я чув, що Річка Пілар, джерело життя всього Остіна, почала вичерпуватися, - низьким голосом промовив Вінс.

В самому серці Королівства Остін, посеред пустелі, протікала неймовірна річка. Річка Пілар була стратегічним об'єктом Королівства Остін, який оберігала вся нація. Це було в буквальному сенсі справжнє рятувальне коло, яке дало змогу жителям пустелі процвітати.

Однак часом річка висихала. Кожні 60-100 років приходила посуха і вбивала королівство. Це була катастрофа, яку неможливо було передбачити навіть за допомогою магії. Саме з цієї причини національна сила Остіна не збільшувалася і завжди залишалася на певному рівні. Завжди існувало обмеження, оскільки жителі Остіна повинні були збирати їжу і воду для підготовки до посухи.

Однак із появою в них вищого ельфа все мало змінитися.

Це було розумне вирішення проблеми. Вищі ельфи збагачували навколишнє середовище одним тільки фактом своєї присутності. Їхня сила перетворювала отруєні болота на чисті озера і змушувала травинки проростати крізь скелястий і неродючий ґрунт. Навіть якщо це й не могло повністю вирішити питання з посухою, то все одно поліпшило б ситуацію в Королівстві Остін.

Як в нащадків Арва, вроджена сила вищих ельфів була воістину прекрасна. Як природні духи, вони могли творити чудеса одним тільки своїм диханням. Вони очищали забруднену землю, допомагали виростати рослинності, а також могли зволожувати ґрунт і вирощувати врожай. Це було важко навіть для такого великого елементаліста, як Мірдаль.

Отже, Королівство Остін потребувало вкрай вагомої причини, щоб викрасти вищого ельфа, адже тим самим вони ризикували накликати на себе гнів Ельфхейму.

- Не знаю, скільки сил ви мобілізували для цього конвою, але зате чудово розумію, наскільки відчайдушно ви хочете роздобути вищого ельфа, раз замаскували його перевезення під работоргівлю.

- І Ви все одно перешкоджатимете мені, навіть знаючи це?

Меч яничара тремтів. Він не був членом організації «Замкнуте Коло». Яничар зневажав гріхи і допомагав своєму власному уряду. Він був відданим слугою свого правителя і поклонявся лише Королівству Остін. Таким чином, він вирушив до іншого королівства і переховувався там, вірячи, що в кінцевому підсумку зможе вирішити цю катастрофу. Його місія мала бути виконана, навіть якщо це коштувало б яничару життя.

- Я не знаю, яка ваша ситуація насправді. І, так чи інакше, мені набагато вигідніше врятувати викраденого вищого ельфа й одержати подяку від Ельфхейма, - прийнявши рішення, кивнув Вінс.

- Якщо Ви просто заплющите очі, султан відплатить Вам за цю послугу.

- Як весело. Ви просите мене стати співучасником?

Як про це не думай, подібний розвиток ситуації ніс для Королівства Мелтор одну шкоду. Ельфхейм суттєво відрізнявся від далекого Остіна. Для королівства, яке було головним суперником Імперії Андрас, поява нового противника була фатальною.

І навпаки, що, якби Вінс врятував би вищого ельфа і повернув його в Ельфхейм? В цьому перетягуванні каната між державами, Мелтор змогло б обзавестися сильним союзником. Іншими словами, в Остіна не було нічого, що можна було б запропонувати Мелтору для початку переговорного процесу.

- ... Що ж, якщо так, то доведеться подбати і про Вас, - зрозумів цей факт яничар і раптом підняв щось над собою. Вінс спробував було зупинити його, але рухи воїна були надто несподіваними.

Клац... Вжу-у-у-у-ух!

Яничар подав сигнал.

Він не міг допустити, щоб цей маг вижив, навіть якщо це означало зробити своїм ворогом все Королівство Мелтор. Держава, що перебуває в конфронтації з Імперією Андрас, напевно захотіла б уникнути тотальної війни з Остіном. Якщо вищий ельф потрапить на територію Королівства Остін, то байдуже, чи втратить якийсь маг свою голову, чи ні.

«Він готовий померти за свої ідеї. Як же такі хлопці мене дратують», - поцокав язиком Вінс, викликавши в своїх руках червоне полум'я.

Яничар, що стояв перед ним, був нелегким супротивником, а завдяки сигнальному спалаху незабаром варто було очікувати ще й підкріплення. Таким чином, буде вельми неприємно, якщо Вінс не встигне розправитися з ним до появи нових ворогів. Він мав використати «це» навіть попри те, що воно було неповним. Його шість кіл розвернулися, і Вінс зрозумів, що іншого шляху немає.

- Палаючий Вибух!

- Агру-ка-ру-рак!

Разом зі стовпом вогню піднялася і завіса грандіозного фіналу.

***

Тим часом битва Теодора вже добігала кінця.

«... Ось значить яке воно. Тепер зрозуміло».

Подібний досвід і справді відрізнявся від сутичок з монстрами і нежиттю. Подібний поєдинок вимагав точно вивіреного часу і максимально правильно підібраних методів. Його тіло швидко поглинуло техніку, отриману від Лі Юнсуна, яка ґрунтувалася на шести концепціях східного континенту.

Фьу-у-у-ух!

Тео м'яко відкинувся назад, пропустивши прямо перед своїм носом гостре лезо. Він ледь уникнув поранення. А потім Тео врізався в груди охоронця, і той відлетів назад, кашляючи кров'ю. Швидкість і сила Тео ще більше збільшилися завдяки Сонаті Швидкості та Рапсодії Сили.

- Ага-ру-га?

- Са-па-ра-наг!

«Тримаємо дистанцію!» - прокричали один одному вартові, ставши більш пильними. Цей маг став причиною смерті вже двох людей. П'ять користувачів аури скоротилося до трьох, а тому вони стали відчайдушнішими й обережнішими.

Ракон також усвідомив реальність того, що відбувається:

«Я нічого не можу йому зробити. Цей молодий виродок занадто сильний...!»

Тео був занадто швидким і занадто сильним. Якщо користувачі аури починали триматися на відстані, то їх вражала потужна магія. Якщо ж вони починали зближуватися, то відчували на собі якусь дивну техніку.

Кинджали, якими так пишався Ракон, були безглуздими, оскільки він навіть не міг їх до пуття використати. Незважаючи на те, що противник був оточений, він повністю володів ситуацією, немов у нього були очі в потилиці. Максимум, що зміг зробити Ракон, - це зрізати кілька волосин.

По всьому тілу Ракона бігали мурашки, немов кажучи, - йому тут прийде кінець.

«Потрібно тікати, поки вони стримують його». - Здоровий глузд підказав Ракону, що єдиний спосіб вижити - це втекти. Але коли він почав готувати кинджали, щоб зробити фінальну атаку ззаду, з рук Теодора вирвалися жахливі спалахи світла.

Це була магія 4-го Кола, Ланцюгова Блискавка! Заклинання, посилене втричі завдяки Запам'ятовуванню, на мить розвіяло нічну темряву. Це був магічний удар блискавки, який міг перетворити людину на попіл, ледь торкнувшись її.

Два воїни-стража, що стояли неподалік від Тео, миттєво перестали дихати, а Ракон, відступивши на кілька кроків, був вражений в праву ногу.

- Ку-а-а-а-а-ак! - заволав Ракон і впав на землю, відчуваючи жахливий біль. Йому не раз доводилося переносити ножові поранення, але блискавка його вразила вперше.

Це був найболючіший біль, який могло відчути людське тіло. Біль, що пропалював всю нервову систему, нічим не відрізнявся від професійних тортур. Навіть використання дорогих цілющих зілля не допомогло б так легко залікувати подібну рану.

Зрештою, саме такі удари були фатальними для тих, хто не був знайомий з бойовими магами.

«Все закінчено», - подумав Теодор, витираючи з кулаків кров. Це був нудніший бій, ніж він очікував. Це було не те саме відчуття, як під час використання одного із заклинань. Він відчував, як своїми руками і ногами обрубує нитки чиїхось життів. Нехай це відчуття і було неминучим, Тео все одно не міг позбутися певного дискомфорту.

Потім Тео спрямував свій вказівний палець прямо на Ракона.

Вжух!

Таким був кінець боса, який правив підпільним світом Бергена. Однак, щойно Тео спробував прибрати труп з відкритого місця, з бездиханного тіла вийшло щось темне. І перш ніж Тео встиг відреагувати, прямо в нього влилася зловісна тінь.

У Ваше тіло проникло потужне прокляття.

Глаттоні насміхається над бідним прокляттям.

Прокляття не шкодять господареві Глаттоні.

Прокляття було нейтралізовано.

І... Нічого не сталося. Очевидно, Ракон намагався проклясти його. Це був ефект сумнозвісного артефакту з категорії чорної магії «Супутник Смерті». Однак для Тео він був настільки ж нешкідливий, як і ковток прокислого молока.

Ракон не зміг досягти бажаного, і навіть його помста не вдалася. В певному сенсі, це був правильний кінець поганої людини.

Тео сховав його непристойний труп. На решту вартових другого барака теж не знадобилося багато часу.

***

Процес пройшов швидко й успішно.

Вісім вартових, які захищали два бараки, а також люди Ракона, були переможені, а ельфи - звільнені. На щастя, серед ельфів не виявилося сильно поранених або надто виснажених, які не змогли б йти. Раби були цінними, а тому за ними стежили як слід.

Проблема полягала в тому, як змусити ельфів піти за собою?

«Що відбувається?» - озирнувся назад Тео з переляканим виразом обличчя.

Всі чотири ельфи покірно слідували за ним, немов курчата за мамою-птахом. Це явно йшло врозріз зі звичайною поведінкою ельфів, які досить холодно ставилися до інших рас. Ці ельфи слідували інструкціям Тео, немов він був їхнім начальником.

Теодору стало цікаво, а тому він, природно, запитав їх про це.

- Ми відчуваємо від Вас аромат бруду.

- Ми любимо землю.

- Будь ласка, приведи нас до цієї персони.

... Ось які відповіді він почув.

«Аромат бруду і люблять землю?»

Виходячи з цих слів, він міг дійти лише одного висновку.

Тео ступив на землю і відчув присутність духа землі, Мітри.

Чи означає це, що її присутність була настільки великою, що контракт Мірдаля надав йому несподіваний бонус? Всім було відомо, що з ельфами важко було зблизитися навіть за наявності духу, однак ставлення цих чотирьох, здавалося, говорило про величезну повагу до Теодора.

Проте Тео не знав, ким була «ця персона». Цікавість Тео врешті-решт взяла гору, і він запитав ельфійку-блондинку, що стояла попереду:

- Вибачте, але що за «ця персона»?

- Дельфіни Синього Вічнозеленого Племені дадуть відповідь на Ваше запитання. Ця персона - благословення, народжене нашим племенем. Вона - світло всього життя. Саме небо танцює, коли бачить її.

Тео все ще не розумів, про що говорять ці Дельфіни.

- Чи не могли б ви сказати трохи простіше?

- Можливо, ви чули про таких, як вона, під ім'ям «вищий ельф».

- Ах, ясно... А-а-а!?

Почувши це слово, Теодор став ще більше заінтригований таким поворотом справ.

«Вищий ельф?»

Тео зовсім небагато знав про них, і то завдяки бібліотечним книжкам, але при цьому добре розумів їхню цінність. Імовірність того, що ельф народиться з подібною мутацією, була астрономічно маленькою. Щойно вищі ельфи ставали дорослими, їх перевозили в Ельфхейм і ретельно оберігали.

І якщо іншим расам або королівствам вдавалося викрасти якогось вищого ельфа, то до справи одразу ж долучалися елітні воїни Ельфхейму.

«Але щоб в такому місці тримався вищий ельф...!»

Якби ситуація була менш напруженою, Теодор поставив би ще кілька запитань. Однак, як виявилося, часу на це не було.

Дру-ду-ду-ду-ду-ду!

Вдалині здійнявся страшний вогняний стовп. Це було потужне магічне заклинання, через яке затремтіла земля і запузирилася навколишня мана. Вогняна міць мага 6-го Кола забарвила чорне небо в червоні кольори. Ельфи теж затремтіли, оскільки вони були більш чутливі до мани, ніж люди.

Теодор всерйоз занепокоївся безпекою свого вчителя.

Битва на тому боці також досягла переломного моменту.