Маг, що поїдає Книги

Розділ 24. Ніч на гірському перевалі (частина 2).

Тим часом на чолі процесії розгорталася зовсім інша картина.

Кількість хобгоблінів на фронті була незрівнянна з тією, що атакувала тил. Важко було виміряти чисельність монстрів, що з'являлися в темряві, які бігли в атаку, озброєні міцною бронею і зброєю.

- Ку-ва-а-а-а-ак!

- Кі-ек! Кай-а-а-а-ак!

Приблизно через 10 хвилин...

Шкряб!

Вінс із холодним виразом обличчя наступив на непізнаний обвуглений предмет. Від тих, хто щойно атакував, практично не залишилося слідів. Лише розплавлені залишки обладунків і кістки, більше схожі на вуглинки.

За всім цим стояла всього одна людина. Сотня невеликих купок означала, що за 10 хвилин було вбито щонайменше сто хобгоблінів.

- Справжній майстер 5-го Кола!

Здивований Гордон не перестаючи витріщався на Вінса.

Він думав, що розуміє перевагу знаходження в їхньому загоні хорошого мага, але сцена, яку щойно продемонстрував Вінс, була набагато ефектнішою за те, що він собі міг навіть уявити. Тепер Гордон добре розумів, чому всі говорили, що саме маги, а не лицарі домінують на полі битви.

Маг, який перетворив сто живих істот на мляві вуглинки, вселяв справжній жах.

Незважаючи на те, що вони були хобгоблінами, а не людьми, Вінс спопелив цілу сотню живих істот, при цьому навіть бровою не повів. Завдяки діям Вінса інші могли не турбуватися про свої життя, але, як не крути, найманці не могли приховати на своїх обличчях виразу жаху, дивлячись на цього монстра.

У якомусь сенсі це і була суть Вінса.

В академії в нього був образ хорошого викладача, але кількість супротивників, яких Вінс відправив на той світ, не піддавалася обчисленню. Сила бойового мага 5-го Кола, особливо мага вогню, перебувала в буквальному сенсі на рівні облогової зброї. За десятиліття свого життя він убив величезну кількість ворогів.

Колись його навіть називали "Вогняним Руйнівником" або "Вогняним Вбивцею Вінсом".

- Гордон.

- А-а? Ах, так, так! - підскочив Гордон від такого раптового звернення.

- Відправ кого-небудь у тил. Можливо, хобгобліни напали не тільки на передню частину каравану. Схоже, тут ми з ними розібралися, але в них може бути кілька командирів.

Вінс і сам хотів піти в тил, але якби він покинув свою нинішню позицію, то вся фронтова частина залишилася б без прикриття.

Хобгобліни були переможені, але десь усе ще мав залишатися їхній командир. Якщо Вінс не розбереться з ним, то наслідки можуть виявитися смертельними. Хобгобліни, що залишилися, перетворяться на більш хитрих і злісних ворогів.

Він бачив, як між кущами ховається хобгоблін-шаман.

- ... Це артефакт?

У нього в руках був дерев'яний посох із фіолетовим кристалом, вбудованим у нього. Незважаючи на грубу обробку, він випромінював потужну магічну силу. Можливо, цей посох якраз і дозволив хобгобліну протистояти вогню.

Вінс не очікував знайти в цій дірі такий гарний подарунок.

- Напевно, мені краще поквапитися.

Він відчував, що хвилі магічної сили в тилу стають дедалі інтенсивнішими. Крім того, дедалі виразнішим ставав брязкіт зброї. Якщо в тилу з'явився ворог на рівні командира, то Теодор може опинитися в небезпеці.

Вінс вивільнив силу, яку обмежував через людей, що були поруч.

Фу-дух!

Щойно його пальці почали рухатися, з-під землі вирвався страшний вогняний стовп.

***

Полум'я на фронті було таким жарким, що його можна було відчути навіть у тилу. Звісно, може Тео й обманював себе, але це все одно була захоплива сцена.

Тео, який щойно націлив Вогняний Удар у голову хобгобліна, подивився туди, де мав би перебувати професор.

- Вах, схоже, там відбувається справжній безлад.

Вогняна магія вважалася найкращою у військовій сфері. Ударні хвилі, спричинені вибухами, пошкоджували внутрішні органи тих, хто потрапляв під їхній вплив, а вогонь і високі температури могли пошкодити легені.

Якщо навіть Вогняна Куля 3-го Кола була досить сильною, то не було ні найменшої необхідності говорити про 4-е або 5-е Коло.

"Якби я був поруч із професором, то зараз би мене точно підсмажило".

Тео приклацнув язиком і вистрілив Ударом Блискавки в хобгобліна, який готувався напасти на одного з найманців зі спини. Хобгобліна вразила блискавка і, смикнувшись, упав на землю. Для ворогів, які були живими істотами, магія блискавки була надзвичайно ефективною. Тео знову це усвідомив, застосовуючи свою магічну силу на практиці.

"Тим не менш, Удар Блискавки споживає занадто багато магічної сили. Використовувати Вогняну Кулю в такій битві я теж не можу".

У нього не було достатньої кількості магічної сили, щоб продовжувати використовувати одноударні заклинання, тоді як під час використання широкодіапазонних заклинань була ймовірність того, що можуть постраждати його союзники. Недосвідчені бойові маги часто не розуміли, як діяти в цій ситуації, але Тео рухався практично без вагань.

Якби це була рукопашна сутичка, то він не загубився б і в ній.

- Електричний Розряд, - голосно вимовив Тео, викликавши вісім невеликих електричних стріл.

Їхня сила була набагато меншою, ніж в Ударі Блискавки, що ускладнювало навіть полювання на щура. Це було заклинання, про яке студенти забували одразу після його вивчення.

Однак зараз його було цілком достатньо.

Фу-жух!

Вісім електричних розрядів кинулося до хобгоблінів. Заклинання було повільніше, ніж природна блискавка, але воно все одно рухалося на швидкості, протидіяти якій хобгобліни просто не могли. Крім того, вони тримали в руках мечі, що притягують електрику.

- Кі-рі-ук?!

- Кі-йак!

У тіла хобгоблінів ударила статична електрика. Уражена таким ударом істота тимчасово втрачала контроль над своїм тілом, а її інстинкти миттєво паралізувалися. Звісно, ефект тривав лише кілька секунд, але цього цілком мало вистачити.

Це створило пролом, яким одразу ж скористалися найманці. Хобгобліни, які раптово втратили можливість рухатися, впали на землю з відрубаними головами або перерізаними глотками.

Деякі з найманців знали, що все це пов'язано з допомогою Тео і підняли вгору свої великі пальці. Тео теж підняв догори великий палець і продовжив використовувати Мітру і Займання, щоб допомогти найманцям боротися з монстрами.

У міру продовження битви баланс між двома сторонами почав руйнуватися, і люди почали брати гору.

"Майже закінчили".

Тео взяв секундний перепочинок і подивився на хобгоблінів, кількість яких зменшилася більш ніж наполовину. Серед найманців практично не було жертв, за винятком кількох, кому просто не пощастило. Поранені швидко перев'язували свої рани, після чого знову поверталися в бій.

Якщо так все і продовжиться, то битва повинна буде закінчитися менш ніж за 30 хвилин. Однак, щойно він заспокоївся...

Ту-ту-у-у-ух!

Причина, через яку Тео зумів уникнути удару, полягала в чистій удачі та відчуттю надзвичайності ситуації. Тео машинально прокотився по землі, встав і подивився на те місце, де стояв лише секунду тому.

Земля тріснула, а його шкіра вкрилася роздратуванням від ударної хвилі, що зачепила її. Якби такий удар припав прямо, то він пробив би не тільки шкіру, а й кістки.

- Ікх! Це... Спис!?

Це був спис... Спис, повністю зроблений із металу! Подібна вага серйозно ускладнювала навіть звичайні помахи таким громіздким предметом, але якийсь хобгоблін зміг кинути його з такою швидкістю, що він був більше схожий на стрілу! Якби він надумав заблокувати його щитом, то воно б прошило його наскрізь.

Теодор притиснув до себе свої тремтячі руки й подивився в напрямку, звідки прилетів спис.

У тому напрямку з'явилася чиясь постать.

- Ухра-а-а-а-а-ак!

Вона вибігла з лісу, змахнула сокирою, вмить рубанувши двох людей, що стояли перед нею. Їхні тіла не розрубувалися, а просто розривалися. Коли верхні половинки двох найманців впали на землю, третій ледве встиг виставити щит, блокуючи потужний удар сокирою.

- М-монстр!

- Убити Джонса одним ударом...

- Вождь хобгоблінів!

Зрештою чийсь крик виявив особистість супротивника.

"Вождь... Значить, він тут".

Тео вже зрозумів це.

Вождь хобгоблінів... Вождями таких племен ставав той, хто очолював щонайменше сотню особин, а в деяких випадках і тисячу. Проста перевага в лідерстві чи інтелекті не дозволяла їм ставати вождями. Як і завжди, в дикому світі жили за законом найсильнішого.

Вождь мав бути найсильнішим у племені.

- Ку-ру-рук, ку-ра-а-ак!

Вождь підняв із землі спис і, тримаючи в іншій руці сокиру, вказав ним на Тео.

Здавалося, він обрав свою ціль. І нею був Тео. Це означало, що він знав про існування мага.

Вождь гобгоблінів сміливо тримав спис напереваги, готовий будь-якої миті його кинути.

Уникнути цього удару не вийде.

Теодор відчув це і відпустив свою магічну силу замість того, щоб концентрувати її. Звісно, було б добре, якби йому не довелося битися, але якщо іншого виходу не було, то йому за будь-яку ціну треба було взяти гору над цим супротивником.

Спогади Альфреда підштовхнули його вперед, підказавши, що сутичка з цим монстром неминуча.

- Підходь.

- Ах-ра-а-а-а-ак!

Одночасно з поривом холодного вітру маг і монстр побігли один до одного.