Маг, що поїдає Книги

Розділ 42. Повернення додому (частина 3).

Коли Тео вибрався з карети, на нього з блідим обличчям втріщився кучер. Звідки біля настільки мирних поселень, як володіння Міллерів, з'явилися настільки жахливі монстри? За всю свою довгу кар'єру кучера він вперше зіткнувся з чимось подібним.

- Ох, шановні маги! Що тут відбувається!?

- Пане, чекайте всередині карети. Ми подбаємо про це і повернемося.

- Так, будь ласка! І бережіть себе!

Дотримуючись слів Тео, кучер сховався в кареті. Вочевидь, він вже мав справу з бандитами та монстрами, оскільки його рухи були швидкими та рішучими. Таким чином, Тео міг не переживати за цілісність самої карети і кучера.

Натомість він перевів погляд на натовп мерців, що йшли прямо до них.

- Гобліни, кобольди й орки... Тіл великих монстрів поки що не видно. Хіба десь тут не повинен ховатися сам чорнокнижник?

Некромантія належала до такого типу магії, який вимагав контролю. Неконтрольовані мерці стали б без розбору нападати на живих, спричиняючи хаос по всій області. В зв'язку з цим були б негайно відправлені лицарі, представники Веж Магії та інші люди, щоб зачистити територію.

Таким чином, більшість чорнокнижників змушені були ховатися. Вони не були впевнені в успіху відкритої конфронтації, адже проти них завжди виставлялися вкрай могутні сили.

Тео прислухався до свого сенсорного сприйняття, але так і не зміг відчути чорнокнижника.

- ... Ну, тут вже нічого не поробиш.

Якщо так, то єдине, що він міг зробити, - це стерти з лиця землі всіх монстрів, які шкандибали в його бік.

Фду-ду-ду!

В повітрі почала резонувати магічна сила чотирьох кіл. Вона почалася з невеликої іскри, а потім трансформувалася у вогняну стрілу. І ось, через кілька секунд над головою Тео було створено величезну кількість стріл. Це було щось на зразок ста крижаних стріл, які Сільвія використала в фінальному матчі турніру.

Слабкістю нежиті була божественна сила, світло і вогонь. Раптова поява вогню змусила трупи, що наближалися, зупинитися. Тіла, волога яких була висушена, перетворювалися на прекрасні дрова.

Тео відчував жалість до них, але він не мав наміру залишати неподалік від свого будинку армію мерців.

- Вперед.

Щойно Тео віддав команду, вогняні стріли обрушилися на голови нежиті.

Ф'ю-ф'ю-ф'ю-ф'ю...

Це було не просто лякаюче видовище, а й справжня криза для нежиті. Мертві тіла не могли захиститися або ухилитися від подібної атаки, а тому вогняні стріли завдавали трупам нищівної шкоди. Їхні прогнилі шкури були проколоті, а полум'я, що потрапляло всередину, призводило до низки вибухів.

Дух! Дух! Ду-дух!

Їхні шиї були зламані, а відірвані голови покотилися по землі. Також всюди були розкидані уламки, що залишилися від їхніх рук і ніг. Зомбі-гобліни і зомбі-орки повалилися на землю. Деякі мерці, втративши свої кінцівки, почали повзти вперед, тоді як інші перетворилися на нерухомі шматки гнилого м'яса.

Це було пекельне видовище, але Тео не виявляв жодних емоцій.

"Їхні фізичні можливості низькі, і вони не використовують зброю. Якщо так, ми зможемо впоратися ще з тисячею подібних тварюк".

Існувало три чинники, які визначали повноцінність нежиті: їхня здатність до відтворення та навичка самого некроманта; наявність здібностей; а також інтелект, який вони мали за життя. Якщо мрець володів всіма трьома характеристиками, то він вважався просунутою нежиттю. Два фактори ставили їх на рівень середнього рангу, тоді як володіння всього однією здатністю зараховувало їх до нижчої нежиті.

Спираючись на перераховані вище стандарти, цю нежить варто було віднести до найнижчого рівня.

Якщо Теодору не доведеться мати справу з нежиттю-ограми, то він цілком зможе вгамувати ще кілька сотень подібних мерців.

Тео викликав нову партію зі 100 вогняних стріл. Звісно, насамперед він подбав про те, щоб перетворити тіла прилеглих мерців на вуглинки.

Проте попереду з'являлося все більше і більше ожилих трупів.

- Гра-а-а-а-а-а-а-а!

Із гниючих легень мертвих орків раз у раз виривався несамовитий крик.

Тео глянув в самий епіцентр монстрів і побачив, як з-за кущів вибіг ще один монстр-нежить. Він був геть позбавлений очей, при цьому по його шкірі та прогнилій плоті повзали личинки, а навколо клубочилася магічна сила.

Ця істота була чотириметровим двоногим монстром, що мешкав в болоті або в лісі. Тео вже зустрічався з такими під час супроводу каравану в Мана-віль.

- Троль...!

- Угро-о-о-о-ох! - заревів троль і кинувся вперед.

- Ку-а-а-а-ак!

Розчищаючи собі дорогу, троль змахнув своїм кийком, і кілька нещасних зомбі-орків луснули, немов перестигла хурма. Не було майже жодного видимого доказу того, що після смерті троль втратив свою силу. Можливо, він позбувся своєї природної регенераційної сили, але все ще залишався вельми грізним супротивником. Швидше навіть навпаки, ставши трупом, він позбувся деяких своїх недоліків.

- Чорт, Магічна Ракета не ефективна проти нежиті...

Ці монстри продовжували рухатися, навіть втративши голову. Можна було зустрітися і з такою незвичайною нежиттю, як дуллахани, які спочатку були позбавлені голів. Але що стосується зомбі та упирів - вони продовжували функціонувати, поки не було знищено саме їхнє ядро. Використання чогось на кшталт Магічної Ракети було для них схоже на укол голкою.

Щоб знищити все тіло нежиті, йому потрібно було використовувати щось велике, як, наприклад, Палахкотливий Снаряд. Проте, не можна було зловживати магією 4-го Кола в ситуації, коли ще навіть не було виявлено самого чорнокнижника.

Тео потрібно було знайти спосіб перемогти їх, не використовуючи багато мани. Йому потрібно було зібрати їх разом. Але саме в цей момент...

Вшу-у-у-у-ух!

- Ер-р-ргх?

Раптово перед нежиттю з'явився водний змій і кинувся в атаку.

- Рідкий Змій? - пробурмотів Тео.

Це було заклинання стихії води, яким Сільвія скористалася у фінальному матчі. Водяний змій скрутився навколо ніг зомбі-троля і почав стискатися. Масивне тіло зомбі-троля деякий час ще продовжувало триматися, але незабаром його кістки не витримали і зламалися. Його шкіра лопнула і впала на землю, перетворившись на мляву купу м'яса.

Завдяки тому, що про зомбі-троля подбали, в Тео з'явився час, щоб подивитися в тому напрямі, де перебувала Сільвія. Йому було цікаво, як саме Сільвія впоралася зі своєю лінією фронту.

Коли він зрозумів, що сталося, Тео не міг не захопитися.

- ... Ха-ха, так вже, так воно і є.

Там, де вона стояла, були сліди величезного водяного змія, а земля навколо карети перетворилася на бруд.

Переважна маса була сама по собі зброєю. За відсутності божественної сили, Немезидою для нежиті ставала чиста фізична міць. Рідкий Змій Сільвії знищив всю нежить, включно із зомбі-орками і зомбі-гоблінами.

- Рідкий Змій - магія 4-го Кола, однак вона досить економічна в витратах енергії. Так, в подібних випадках вона і справді досить ефективна, - пробурмотів Тео.

Сільвія, що маніпулює Рідким Змієм, кивнула, немов його слова дійшли до її вух.

- Так, мій дідусь сказав щось схоже і про Тео.

- І справді, чому б не спробувати магію контролю?

Це відрізнялося від вогняних заклинань, які споживали велику кількість магічної сили для підтримки. Зрозуміло, у випадку з Рідким Змієм також були певні витрати в мані для конденсації вологи й формування його форми.

Проте для управління і підтримки водного змія було потрібно набагато менше магічної сили. Таким чином, це відрізнялося від магії вогню або вітру, яка зникала одразу ж, щойно контроль збивався хоч на мить.

Хоч Тео і не використовував магію води, він здобув просвітлення в інших сферах.

- Мітра, ти можеш це зробити?

- Хой! - мило відповіла Мітра і вистрибнула з його рук.

Як дух землі, вона могла вільно проводити огляд околиць, проникаючи в землю. Крім того, магічна сила Теодора була на 4-му Колі і наближалася до 5-го.

І, зрештою, найефективнішою стихією для управління і підтримки змія була зовсім не вода. Отже, чи вийшло б в нього відтворити щось подібне, використовуючи землю?

Мозок Тео миттєво зімпровізував.

- Як же його назвати... Земляний Хробак!

Навколо Мітри почала повільно підніматися земля.

Дум-дум-дум-дум-дум!

Бруд, пісок і земля почали змішуватися воєдино, набуваючи рис якоїсь істоти. Незабаром це щось, що нагадувало собою хробака, підняло голову. Подібно до водного змія Сільвії, ця істота була частиною мистецтва, однак її грубі риси означали, що її навіть язик не повертався назвати красивою. Проте подібні незначні проблеми зараз найменше турбували Тео.

- Ух ти...

Сільвія відкрила рот, дивлячись на тінь, що накрила нежить. Це була тінь Земляного Хробака, відкинута місячним світлом. Тіло черв'яка було, принаймні, кілька десятків метрів завдовжки. Навіть нежить, геть позбавлена розуму, зупинилася на місці, дивлячись на цю нереальну сцену.

І ось, посеред цього мовчання, Сільвія посміхнулася і запитала:

- До речі, а ти зможеш контролювати його?

Її запитання було не безпідставним. Цілком імовірно, що будь-який маг, побачивши щось подібне, вибухнув би цілим потоком насмішок щодо Земляного Хробака Теодора. Як правило, складність магії контролю збільшувалася пропорційно до розміру покликаної істоти. А Теодор не був настільки могутнім, щоб контролювати щось подібного розміру.

Однак всі ці твердження були правильні, якби Хробак Землі був "звичайною" магією.

"Мітра, ти мене чуєш?"

І ось, щойно голос Тео донісся до свідомості духа...

- Гру-у-у-у-у!

Земляний Хробак потряс своїм величезним тілом. Побачивши знайомі жести, очі Сільвії полізли на лоб.

- Ах, це можливо...!

- Правильно. Я його створив, але контролює його Мітра. Таким чином, я можу контролювати хробака незалежно від його розмірів!

Таке було б неможливим для звичайного духа без самосвідомості, але Мітра була ні чим іншим, як стародавнім духом. Вона могла контролювати землю і не мала іншого вибору, окрім як грати роль Земляного Хробака. Іншими словами, ця магія стала можливою завдяки їхній кооперації.

А в наступний момент Земляний Хробак кинувся до нежиті.

Ду-ду-ду-ду-ду!

Гру-гру-гру-гру-гру!

Земля почала трястися!

Щоразу, коли Земляний Хробак опускав своє масивне тіло на землю, нежить розліталася на шматки. Дерева падали, а нежить, з якою зіштовхувався хробак, була розчавлена, незалежно від того, чим вона була - тролями чи гоблінами.

Потім Земляний Хробак попрямував до лісу, де топталися залишки нежиті. Все це не дуже відрізнялося від того, як якби хтось розтоптав мурашник.

Те, що сталося, і справді було гідне того, щоб називатися руйнуванням.

Якби хто-небудь це бачив, то й заїкнутися б не посмів про те, яка зі стихій є найсильнішою.

Лише за три хвилини на околиці лісу утворився справжній пустир. І судячи з того, що на цьому битва була закінчена, навряд чи чорнокнижник був присутній десь поруч.

- Неймовірно...

Хто б міг уявити, що цю сцену спричинив маг 4-го Кола? Захоплення Сільвії Теодором було цілком обґрунтованим.

Магія, яку продемонстрував Тео, набагато перевершувала здоровий глузд і була трюком, який не можна було б здійснити без участі багатьох чинників. Тео відчув запаморочення, оскільки йому самому було важко в це повірити.

- Акх!

В той самий час тіло велетенського Земляного Хробака звалилося, немов пісочний замок.

- Тео?

Сільвія поспішно підбігла до Тео.

На його обличчі була гірка посмішка. Тео зрозумів, що майже помер від колосальних витрат магічної сили.

Він вже відчув щось подібне, коли за раз отримав занадто багато знань від Глаттоні. Незалежно від того, наскільки б щільною не була їхня співпраця з Мітрою, він не міг повністю усунути тягар контролю над Земляним Хробаком.

Однак замість того, щоб засмучуватися, він пообіцяв собі:

"В мене вийшло... Наступного разу я зроблю це трохи краще. Є ще багато покращень, які можна внести в це заклинання, і я обов'язково над ними подумаю..."

В нього сильно боліла голова, але водночас він відчував задоволення від того, що придумане ним заклинання увінчалося успіхом. Наполегливість Теодора Міллера, завзятість, яка не дозволяла йому відмовитися від шляху мага протягом п'яти років, була набагато рідкіснішим явищем, ніж відсутність в Сільвії навичок поведінки в суспільстві.

***

Через деякий час Тео і Сільвія прийшли до тями і відчинили двері карети.

Кучер здригнувся, але тут же привітав двох людей:

- Ох, панове маги! Ви подбали про всіх цих потворних тварюк!

- Поки що так. Але їх може бути більше. Ми повинні якнайшвидше покинути це місце.

- Так, я розумію. Я негайно вивезу нас звідси!

Побачивши тотальну руйнацію в околицях, кучер зблід і швидко змахнув хлистом. Краще вже їхати в кареті вночі, ніж знову зустрітися з цими жахливими створіннями. Кучер ще раз змахнув хлистом, змусивши коней мчати вперед якомога швидше.

Тух-тух-тух! Тух-тух-тух-тух!

За вікном карети, що мчала, знову почали миготіти пейзажі полів і лісів.

- Ух-х-х, - зітхнув Тео, дивлячись у вікно.

Тривога, про яку він на деякий час забув, повернулася знову.

"Заспокойся. Виходячи з цієї кількості, нежить недовгий час була активною. Очевидно, чорнокнижник і нежить з'явилися зовсім недавно. Незалежно від того, наскільки віддалені володіння Міллерів, я б уже почув про катастрофу".

Тео намагався заспокоїти себе логічно, але хто б зміг легко позбутися свого занепокоєння?

Потім Теодор зрозумів, що по його пальцях, які він несвідомо стиснув у кулаки, потекла кров.

Радість, яку він відчув від успішного створення Земляного Хробака, відступала, і Тео дивився в темряву, що розкинулася за вікном карети. Десь там, за її межами, знаходився і його будинок, про нинішнє становище якого він не знав зовсім нічого.

Зрештою, він не міг стримати слова, що рвалися назовні.

- Чорт.

Вся ця подорож поступово занурювалася у справжнє болото.