Маг, що поїдає Книги

Розділ 81. Срібна медаль за досягнення (частина 3).

Новина про те, що головний герой, Теодор Міллер, нарешті прокинувся, незабаром була передана і в королівський палац.

Придворний бал неможливо було організувати протягом доби, а тому підготовка почалася, ще коли Тео залишався в ліжку. Було вирішено, що захід відбудеться через чотири дні.

Завдяки йому в Мана-вілі запанував безпрецедентний хаос.

Попри те, що в придворному балі могли брати участь лише дворяни, вулиці почали заповнюватися артистами і рясною кількістю вина. Зокрема, вина було потрібно настільки багато, що в торговців, які простоювали після закінчення магічного конкурсу, просто-таки земля під ногами горіла.

- Алкоголь! Нам потрібен алкоголь! Гей, на складі ще що-небудь залишилося?

- Ні! Все давним-давно закінчилося! І хто тільки додумався організувати таку велику подію відразу після магічного конкурсу?

- Скільки нам не вистачає вина? Якщо в нас немає необхідного обсягу, підіть і задушіть цих чортових черепах в торгових компаніях!

- Ні, ну ви тільки уявіть собі! Вперше за всю мою кар'єру в мене не вистачає свинини!

Ніхто з наближених до короля людей, включно з радниками і Майстрами Веж, не очікував, що буде оголошено придворний бал. Таким чином, торгові компанії, тісно пов'язані з дворянами, просто не встигли вчасно зреагувати. Дрібні та середні торговці спустошували всі свої засіки, оскільки в Мана-вілі стало жвавіше, ніж будь-коли раніше.

- І звідки тільки вся ця метушня?

Страждали від хаосу, що відбувається в місті, не тільки торговці, а й вартові.

Кількість людей, які вирішили відвідати Мана-віль, столицю Королівства Мелтор, була просто величезною. Найбільшою подією цього року був магічний конкурс, а тому після його закінчення для вартових запанував справжній рай. Проте тепер їх знову розбили по патрулях і відправили на чергування.

Вид того, як 100,000 вартових вдень і вночі снують міськими вулицями, був вражаючим сам по собі. Це слугувало доказом того, наскільки серйозним був такий захід, як придворний бал.

Незабаром після цього новини про бал поширилися і по всьому північному континенту.

- Що? Королівство Мелтор організовує придворний бал?

Інші держави просто не встигали відправити своїх послів і представників для участі в такій несподіваній події, проте все ж виявили чималий інтерес як до самого балу, так і до його головного героя. В досягнення Теодора, які були публічно розкриті, було важко повірити.

Дехто дивився за тим, що відбувалося, із вкрай зацікавленими очима, тоді як інші критикували його, як штучного героя, вигаданого владою Мелтора.

- Хіба це не вульгарно - поширювати дурні історії про героя, щоб збільшити свій національний вплив?

- Старший Лич? Якби щось подібне існувало, для його ліквідації була б вислана спеціально підготовлена група, а не якийсь молодик. Мелтор, мабуть, намагається ввести в оману інших, поширюючи такі безглузді чутки.

Деякі повірили цим історіям, тоді як інші піддали їх жорсткій критиці.

Однак, незалежно від того, вірили вони в це чи ні, час минав. І ось, коли наблизилася затверджена дата, жителі Королівства Мелтор завмерли, очікуючи грандіозного фестивалю.

В такій атмосфері й розпочався день придворного балу.

***

- Е-е?

Затягнувши краватку, Тео відчув себе дивно.

Досі, щоб одягнути щось на кшталт фрака, йому завжди була потрібна допомога інших. На церемонії нагородження йому допомагав Вінс, а під час перебування в особняку графа Бергена, для цієї мети до нього були приставлені слуги.

Проте, тепер він одягнувся виключно самостійно.

«Начебто все гаразд, ні складок, ні пом'ятостей немає», - подумав Тео, розглядаючи себе в дзеркалі.

Коли він одягався, то навіть про це не замислювався. Його тіло просто рухалося, немов він звик носити такий одяг. Тео відрегулював рукава, поправив комір і підтягнув краватку. Подібні рухи рук були просто неможливі, якби він не мав значного досвіду.

Тео виріс в сільському маєтку і після цього одягався хіба що в студентську уніформу, а тому не міг бути знайомий із правилами носіння офіційного одягу. Однак він здогадувався, чим це викликано.

«...Він був як героєм, так і принцом», - посміхнувся Тео, після чого подивився на свою долоню.

Альфред Беллонтес був третім принцом Князівства Беллонтесів, яке очолило Війну за Незалежність. Це означало, що його становище було одним із найвищих. Така людина просто не могла не знати етикету і норм поведінки в суспільстві.

Можливо, шосте чуття було зовсім не єдиним, що могло передатися Теодору після використання «Трансмісії». Він ще цього не розумів, але навіть його хода і поза відрізнялися від попередніх.

І це було пов'язано зі справжнім духом королівської величі.

Скрип.

В цей момент двері залу очікування відчинилися.

- Тео, як ідуть приготування?

Вінс без зайвих церемоній увійшов до кімнати і коли побачив одяг Тео, його очі округлилися.

За словами слуг, Тео деякий час тому був абсолютно роздягнений, але зараз він був повністю вбраний. Все було ідеально, починаючи з його пози і закінчуючи атмосферою навколо. Якби не знайоме обличчя Тео, Вінс, можливо, прийняв би його за когось іншого.

- Чудово. Отже, слуг можна не кликати, - задоволено вимовив Вінс.

Потім він поклав на стіл якусь коробку і швидко зняв із неї кришку. З клацаючим звуком погляду Теодора постало те, що знаходилося всередині.

Це була розкішна тканина, вишита червоною і золотою ниткою. Тео зрозумів що це і кивнув.

- Мантія Червоної Вежі?

- Саме так.

Це була не звичайна мантія. Як правило, вироби масового виробництва не мали таких складних малюнків і не використовували таку гарну тканину. Крім того, магія, вкладена в масові предмети, діяла лише певною мірою.

Проте магічна сила, що виходила від цієї червоної мантії, перебувала приблизно на тому самому рівні, що й чари, які просочують рідкісний артефакт. Потім червона мантія була закріплена навколо шиї Теодора.

- Ох...! - захоплено сказав Вінс, дивлячись на свого учня.

Червоне вбрання майоріло, наче полум'я, обернувшись навколо Тео на кшталт пальта. Тео був одягнений в чорний костюм, а тому мантія була чудовим заключним штрихом. Все це було зроблено в рамках підготовки до балу.

Потім вони деякий час просто поговорили. Під час бесіди Вінс люб'язно попередив Тео, з чим йому слід бути особливо обережним. Тео був досить холоднокровним для свого віку, проте знав, що в знаті - зміїні язики.

- І наостанок, не сутулься і не опускай плечі, - поклавши руку на талію Тео, промовив Вінс, - Ти - головний герой цього балу. Хто посміє грубити тому, хто отримує медаль від самого Його Величності? Пам'ятай, тобі ні до чого наживати собі ворогів, але й прогинатися теж не варто.

- Так і зроблю.

- Що ж, гадаю, ти з всім впораєшся і без моїх порад.

Тео вже зустрічався з високопоставленими людьми: Майстром Синьої Вежі; Майстром Червоної Вежі; Куртом III. Таким чином, він не злякався б, навіть зустрівши маркіза чи герцога, оскільки бував у компанії набагато екстравагантніших людей. Правду кажучи, кулак Вероніки був набагато страшнішим, ніж влада дворян.

«Я навіть не можу засікти рух її кулака... Це набагато страшніше».

Тео проігнорував своє тремтіння і обернувся, оскільки в цей же момент позаду нього пролунав голос:

- Барон Міллер! Будь ласка, пройдіть до місця проведення балу!

Вінс і Тео зустрілися поглядами, і маг, наостанок поплескавши свого учня по плечу, промовив:

- Тепер іди. Побачимося в бальному залі.

- Так, вчителю.

Тео залишив Вінса і пішов за провідником.

Стук. Стук.

Кожен крок змушував його серце шалено битися.

Гострі відчуття Тео відчули присутність сотень людей, і він зрозумів, що вони всі на нього чекають. Йому здавалося, що він ніколи не зможе звикнути до такої уваги. Тео згадав те ставлення, яке йому довелося переносити
довгі роки в стінах академії, і йому на серці стало боляче. Проте...

«Я не тремчу завдяки тобі, принц Альфред».

Альфред мав воістину королівську гідність і поводився як справжній герой. Він ніколи, ні в бою, ні на придворних зборах, не ухилявся від простих дворян.

В Тео була всього лише частинка Альфреда, але його огортала та сама аура. Напруга і незручність, які він відчував перед всіма цими людьми, зникли. Зрештою, тигра не залякати зграї собак.

А наступної миті зазвучав голос дворецького:

- Що ж, дозвольте мені представити його! Головний герой цього балу і перший одержувач Срібної медалі за досягнення за останні 30 років...!

Тео зробив ще кілька кроків вперед, і провідник вказав йому на те місце, де Теодору слід було очікувати. Між ним і залом залишалася всього одна невелика завіса.

І ось, незабаром завіса від'їхала вбік, і гучний голос оголосив:

- Середній маг Червоної Вежі, барон Теодор Міллер!

Коли Тео зробив крок вперед, його засліпило яскраве світло.

«Не опускати плечі».

Цей великий бальний зал був для Тео свого роду сценою. І ось, кожен його крок був наповнений граціозністю Альфреда Беллонтеса і прекрасними рисами характеру самого Теодора. Деякі дворяни, які збиралися було посміятися над сільським бароном, були порядком збентежені, побачивши його.

- Ні, хіба він не член шляхетної родини?

- Як би я не дивився, він здається молодим паном зі знатного роду...

- Мабуть, в нього хороша витримка. Нелегко не тремтіти в такому місці...

Вони поставили Тео хороші оцінки.

Теодор зупинився за п'ять кроків від Курта III, який чекав його на високому подіумі. Тео, природно, впав всього на одне коліно, не як дворянин, але як справжній маг. Проте він не здавався чиїмось підлеглим і виглядав більш переконливо, ніж дворяни, що оточували його.

- Середній маг Червоної Вежі, барон Теодор Міллер, вітає Велике Сонце Мелтора.

Від привітання Теодора Курт III весело розсміявся.

- Можеш піднятися, молодий герой.

Тео неспішно встав. Він поводився гідно, але не нахабно. Це був вишуканий баланс, який навіть справжнім дворянам-ветеранам було далеко непросто підтримувати.

Курт III, стоячи на подіумі, теж не міг не захопитися ним. Щоб вшанувати героя, який здійснив похвальні подвиги, король стояв на тому самому рівні подіуму, що і його слуги. Скільком людям вдалося досягти такої слави у віці двадцяти років? Курт III точно не знав, але був впевнений, що небагато.

І ось, перебуваючи під сотнями пар очей, король і герой подивилися один на одного.

- Теодор Міллер, - промовив Курт III, тримаючи в руці маленьку коробочку, - Ти врятував вищого ельфа від рабства, а потім і від невідомого ворога. Значення цього подвигу ніколи не має бути забуте. Такий вірний слуга заслуговує на нагороду.

Потім він поклав коробку в руки Теодору і твердо додав:

- Слухайте уважно.

Всі дворяни й маги відразу схилили коліна перед королем. Потім, коли Теодор знову опустився на одне коліно, Курт III поплескав його по плечу і промовив:

- З цього моменту барону Теодору Міллеру буде присвоєно титул віконта, і він отримає Срібну медаль за досягнення! Крім того, йому буде видана одна тисяча золотих монет, національний скарб, і на його честь відбудеться цей придворний бал!

- Слухаємо і коримося, Ваша Величносте! - вигукнув натовп, що послужило сигналом до початку придворного балу.