Автор: McEnroe.
Країна: Південна Корея.
Рік: 2017.
Кількість розділів: 400.
Переклад: Magician_Orkis.
Опис:
Найкращі результати з письмових іспитів, ідеально відточена теорія, а помилки, яких він іноді припускається, настільки незначні, що їх рідко...
Серце Теодора завмерло, коли він зрозумів, що означає цей короткий титул.
Вежі Магії, що захищали Королівство Мелтор, поділяли своїх магів на п'ять категорій.
Такий розподіл був не настільки суворим, як у випадку зі шляхетними титулами, але магам доводилося з повагою ставитися до тих, хто був вищим за них за рангом.
Нові члени вежі магії отримували звання "базових", тоді як ті, хто мав певний досвід, звалися магами середнього рангу.
Люди, які досягали певних досягнень і ставали відомими, отримували титули старших магів, тоді як ветерани і засновники тієї чи іншої вежі магії носили титул "Головний".
І, нарешті, наймудріші з магів, яких вважали істинними господарями тієї чи іншої вежі, носили звання верховних магів. Верховний маг був абсолютним чарівником і вважався ціннішим, ніж сім майстрів меча Королівства Андрас. Крім того, верховні маги вважалися основою Королівства Мелтор.
І ось, старий, що стояв перед ним, був головним чарівником Синьої Вежі, одним із верховних магів!
- Студент третього курсу Академії Бергена, Теодор Міллер, вітає Майстра Синьої Вежі! - швидко вклонився Теодор, усвідомивши ситуацію.
Це змусило Бланделла погладити свою бороду і розсміятися.
- Уху-ху-ху, немає потреби так переживати! Ввічливість - це добре, але не варто занадто низько кланятися. Хіба не так, Вінсе?
- Ха-ха... Так, - із суворим виразом обличчя негайно відгукнувся Вінс. Він явно був не в захваті від такого ставлення до цієї людини. Очевидно, що Вінс щонайменше не мав до нього симпатій.
Бланделл був майстром вежі магії, але він підійшов до них зовсім не через це. А отже, у його діях міг таїтися прихований мотив. Вінс так подумав і, природно, прикрив Тео.
- Отже, що трапилося?
Вінс неабияк напружився, оскільки не думав, що господар однієї з веж магії підійде до них просто поговорити.
Дивлячись на застигле роздратування на обличчі Вінса, Бланделл зробив крок назад. Здавалося, він знав, наскільки той міг виявитися вибуховим.
- Гм, гм. Так, у принципі, нічого такого. Просто тебе так давно не було в столиці, що я вирішив подивитись, чи це справді той самий Вінс Гайдель. Крім того, мене неабияк здивували чутки, що ти привів із собою учня.
- Отже, вже поповзли чутки?
- А хіба багато цікавого в цих замкнутих вежах? У наших колег немає вибору, окрім як витріщатися на інших.
Бланделл кілька разів знизав плечима, але це було зовсім не чарівно, а навіть страшно.
Теодор задався питанням: як же потрібно тренуватися, щоб сформувалися такі м'язи?
У цей момент Бланделл знову повернувся до нього.
- Хе-хе, чим більше я дивлюся, тим більше ти мені подобаєшся. Якби я не зустрів інше дитя, я б, можливо, спробував взяти до себе в учні тебе.
- Ви не можете просто так... Зачекайте-но, - очі Вінса полізли на чоло, коли до нього дійшло щось дуже дивне.
Взяття учня Майстром Синьої Вежі було вкрай серйозною подією. Хоч би яким байдужим не був Вінс до подібних новин, про таке він точно мав почути. Однак професор добре пам'ятав, що у Майстра Червоної Вежі та Майстра Синьої Вежі ще не було учнів.
- У господаря Синьої Вежі з'явився учень?
Бланделл розсміявся над настільки очікуваною реакцією:
- Ху-ху-ху, не варто так дивуватися.
Цей сміх явно був призначений для того, щоб підкреслити, наскільки гарний його учень. Сповнений гордості, Бланделл навіть випнув уперед свої накачані груди. Відразу було зрозуміло, що він хотів похвалитися.
- Твій учень хороший, але вже вирішено, хто стане переможцем турніру цього року.
- Про що Ви говорите?
Щойно Вінс це вимовив, у залі очікування пролунав голос, який оголосив результати минулого матчу.
- Стадіон №4, матч між Маркусом Джованні та Сільвією закінчився. Перемога Сільвії. Тривалість поєдинку - 24 секунди. Маркус, який володіє трьома жетонами, залишає турнір.
"...24 секунди?"
Люди, які перебували в залі очікування, засумнівалися в достовірності почутого. За такий короткий проміжок часу було вкрай складно вивести з ладу всі три кристали, навіть якщо запустити з самого початку відразу кілька заклинань. Це було просто неможливо, хіба що якщо тільки супротивник не стоятиме на місці як опудало, не забезпечивши себе навіть наймінімальнішим захистом.
Іншими словами, переможець на стадіоні №4 просто задавив свого суперника. І ось, коли десятки поглядів зосередилися на виході з арени, один літній чоловік із задоволеним обличчям погладив свою бороду.
Скрип.
Двері відчинилися, і хтось увійшов до зали. Бліді магічні вогні, що висвітлювали кімнату, зовсім не мали сліпучого ефекту, але люди одразу ж почали протирати свої очі, дивлячись у бік виходу.
Навколо неї була справжня "сяюча" атмосфера.
"Срібне волосся...?"
Очі Тео примружилися. Він не міг не відчути благоговіння.
Її волосся було схоже на білий сніг, а шкіра - якогось особливо благородного відтінку. Очі дівчини були синіми, немов чисте озеро, і зливалися з синім одягом, який вона носила. Щоразу, коли вона моргала, відбувалося загадкове мерехтіння магічної сили.
З кінця її великого посоха, який здавався неспіврозмірним з її тілом, звисали десятки жетонів. У той час як усі були приголомшені зовнішністю цієї чудової і дивної дівчини, вона абсолютно спокійною ходою підійшла до трьох людей.
- Майстер.
- Охо-хо, гарна робота!
Бланделл розсміявся і розкрив обійми, але дівчина без найменших вагань тут же відвернулася від нього. Обличчя старого злегка перекосило від такої холодної відповіді, але незабаром він відновив самовладання, немов подібне було в порядку речей.
Все-таки примудрившись поплескати її по голові, він звернувся до своїх двох співрозмовників:
- Так от, дозвольте представити. Це і є та дитина, яку я таємно навчав, Сільвія.
- ... Добрий день, - донісся до їхніх вух спокійний голос дівчини.
У її тоні не проявлялося жодних емоцій, як, утім, і в її очах. Більшість юнаків напевно втратили б самовладання, щойно почавши з нею говорити.
Тео теж був вражений її присутністю. Однак крім її краси була ще одна причина.
Це було пов'язано зі сприйняттям Альфреда Беллонтеса, яке дозволило йому оцінити її потенціал. І все його нутро кричало про те, що вона була противником, який був Теодору Міллеру не по зубах!
"Та не може такого бути...! Ця дівчина сильніша, ніж вождь гобгоблінів!?"
Його розум серйозно в цьому сумнівався, проте його внутрішнє передчуття ще жодного разу не давало збоїв. Інтуїція Тео підказувала йому, що учениця Синьої Вежі, Сільвія, була набагато більш грізним супротивником, ніж вождь хобгоблінів.
Силу мага не можна було оцінювати лише здоровим глуздом. Однак, враховуючи зовнішній вигляд і субтильну статуру дівчини, він ніяк не міг відкинути думку про те, що це просто нереально.
- Хм-м-м? Здається, Сільвія тебе зацікавила.
Бланделл побачив тремтячі очі Тео і поспішно посміхнувся.
- Чому б вам двом не битися? Хіба це не шанс показати Сільвії свої чудові здібності?
Це був зовсім не смішний жарт. Тепер Тео зрозумів, чому Вінс вважав представників цієї вежі магії підлими істотами. Не було ні найменшого шансу на те, що верховний маг не зможе зрозуміти потенціал молодого мага, побачивши його.
І ось, якщо Тео виявиться настільки дурним, щоб кивнути у відповідь, то він просто втратить п'ять жетонів і підмочить репутацію Вінса.
Тео із зусиллям відвів очі від Сільвії і відмовився від запрошення.
- Вибачте, але я змушений відмовитися. Просто зараз я можу тільки показати вам лише непривабливі здібності.
Сільвія тут же відвела від нього свій погляд. Невже вона втратила до нього свій інтерес?
Він відчув деякий жаль, але конкурувати з нею просто зараз було б нерозумно. Кидати виклик сильним супротивникам було сміливим і таким, що заслуговує на повагу, вчинком, однак битися з тими, у кого він просто не міг виграти, було звичайнісінькою дурістю.
Почувши його відповідь, Бланделл поцокав язиком і сказав:
- ... Погано, звісно. Що ж, сподіваюся, у майбутньому ви обов'язково зустрінетеся на арені.
Із цими словами Бланделл розвернувся і пішов у своїх справах. Сільвія ж поклонилася і пішла за своїм майстром. Щойно ці двоє людей значного вигляду зникли, напруга в залі моментально спала. Поєднання накачаного старого і дівчини зі срібним волоссям було воістину дивним.
Однак Тео і Вінс усе ще були напружені.
- То як щодо заброньованого столика в ресторані? - першим відкрив рот Вінс.
- На жаль, щось я зараз не голодний...
Після зустрічі з набагато сильнішим супротивником, його впевненість у собі, після перемоги в першому матчі, вмить випарувалася.
У неї був справжній магічний геній, якого Тео жадав із самого дитинства. Той факт, що вона вже була учнем, незважаючи на те, що була молодшою за нього, слугував черговим тому доказом.
У животі Тео з'явилося невідоме відчуття, яке зазвичай виникає, коли людина відчуває заздрість або тугу.
- Поки що краще уникати її і зустрітися з нею вже на пізніших етапах.
- Я розумію.
Такі генії, як вона, з'являлися нечасто. Більшість учасників неминуче стануть її жертвами і вилетять з турніру. Тео ж легко знайде інших людей, у яких зможе розжитися жетонами і піднятися в рейтингу.
Але зараз виклик Сільвії на поєдинок був абсолютно дурним і безрозсудним вчинком.
- Проте, я все-таки хочу кинути їй виклик.
Геній, визнаний Майстром Синьої Вежі... Людина, народжена з талантом, який Теодору міг тільки снитися... Проте тепер Тео не міг скаржитися на відсутність здібностей. Гримуар, яким він володів, був цілком порівнянний із природним генієм Сільвії. А у зв'язку з цим йому лише ще сильніше хотілося помірятися з нею силами.
- Я думаю, що це безглузде і дурне рішення, але...
На холодному обличчі Вінса з'явилася тріщина, яка, вочевидь, заміняла собою посмішку. Це була гримаса звіра, яку так часто бачили за днів його буття бойовим магом.
- Давно я не відчував, щоб моя кров так закипала. Я хочу стерти посмішку з обличчя цього самовдоволеного дідугана.
- О так, це було б чудово. Я теж не проти на це подивитися, - погодився Тео.
- Це по-справжньому чудові стосунки, коли серця з'єднуються. Я навіть не думав, що ти будеш так мотивований.
Вінс витягнув свій гаманець зі своєї просторової кишені і, примружившись, втупився на Тео. А потім тихо пробурмотів:
- Підемо в магазини артефактів і книжкові крамниці. Скажеш мені, якщо тобі щось сподобається.
Після семи років роботи професором в академії настав момент, коли його товстому гаманцю необхідно було розкритися ширше.
