My Living Nightmare

На старт, увага, руш!

Ми накінець були тут, ми обидві нарешті залишили наших батьків позаду, щоб здійснити свої мрії та жити в багатолюдному освітленому місті - Токіо. Вітер віяв повз мене, і я спостерігала за сотнями, тисячами людьми, які проходили повз. Я не з тих людей, хто любить багатолюдні міста, але Ріа дуже хотіла жити в Токіо, і в глибині душі я справді хотіла побачити, яке воно вночі, як світяться ліхтарі та мчать машини. Я, звичайно, не була такою наполеглевою,  як Ріа, але ми серйозно обговорювали про те, щоб з'їхатися один з одним, протягом останіх трьох років й одного дня - це мало статися. 
 Сьогоднішній вечір мав бути грандіозним, важливим; Ріа чула, що кожної ночі відбуваються перегони, і що дві найнебезпечніші банди влаштовують батл між собою сьогодні вночі, і Ріа, як людина, яка завжди рушає за небезпекою, наполягала на тому, щоб ми пішли.

"Я не можу повірити, що ми нарешті тут" — Ріа заверещала поруч зі мною, схопивши мене за руку і стиснувши її. 
"Я теж" —  сказала я, дивлячись на хмарочоси. 
"А ось й таксі" — сказала Ріа, хапаючи свою валізу, почавши тягнути її до таксі. Я йшла позаду, також борючись з важкими валізами.
"Як далеко нам до нашої квартири?" — запитала я, закидуючи валізи до багажника. 
"Близько години" — відповіда вона, застрибуючи в машини. 
Я зробила так само, як вона і пристебнула пасок безпеки після того, як сіла в машину. Поки ми їхали через місто, я спостерігала за машинами і людбми, їх було дуже багато. Через годину та двадцять хвилин ми були в нашій новій маленькій квартирі. Квартира була звичайна, але тут було все, що нам потрібно, щоб почати нове життя. Ми увійшли в будинок, і я з цікавістю, як дитина забігала навколо квартири: "Ура, дві ванні кімнати!" — я радісно заплескала, чим викликала сміх у Рії. 
Я понесла свої валізи у кімнату і взяла CD-плеєр, який привезла з собою, увімкнула його в розетку, а потім увімкнула одну з моїх числених платівок, під яку я танцювала. Я стрибала і кружляла, моє руде волосся час від часу хлистало мене по обличчю, я запунилася, коли відчула на собі пару рук: "Тейлор, зосередься, мми повинні зараз вийти". " Чому?" — запитала я. "Ми ж щойно приїхали сюди". " Тому що, ми повинні з'ясувати де зустрічаються банди" "Що ти в них знайшла, в цих бандах?" — я роздратовано сказала, мені доведеться вже вийти з квартири. 
Ріа сказала з насмішкою: "Вони просто найвідоміші люди в Токіо". 
"Тоді чому я ніколи про них не чула?" — я схрестила свої руки і виставила свою ліву ногу, як робили це жінки. 
Ріа сіла, а я стояла на місці, уважно спостерігаючи за нею: "Вони не кінозірки, їх знають лише гонщики в Токіо, більшість людей їх бояться". 
"Кого їх?" — запитала я роздратовано. 
"Все, що я знаю - це те, що їхня банда складається із чотирьох чоловіків, і вони найнебезпечніша і найстрашніша банда в усьому Токіо, вони влаштовують перегони на машинах і просто розважаються, я думаю". 
"Тож, чому вони для тебе такі важливі?" 
"Тому що, ти знаєш як я ставлюся до автомобілей, автомобіль - це накрутіша річ, коли-небудь свторена людиною, і побачити, як вони мчать, це було просто неймовірним кайфом". 
Я зітхнула: " Гаразд", я йшла до кімнати "Але спершу я перевдягнуся". "Дурна Ріа і машини її також дурні". — я пробурмотіла, порившись у валізах у пошуку нового одягу. 
Я знайшла однотонну коричневу футболку і темні джинси, тож я кинула їх на ліжко, щоб переодягнутися. Я накинула одяг, розкладений на ліжку, і взула черевики під джинси перед тим, як я розчесала своє волосся, дозволивши їм впасти за мої плечі. 
"Ти вдягнеш ось це?" — сказала вона, подивившись на мене. 
"Вибач що розчарувала" — я пробурмотіла. 
"Ти повинна одягнути щось простеньке". 
"Ні, дякую" — сказала я, забираючи свої ключі і виходячи з дому. 
Ми йшли вже кілька годин, у мене пекли п'ятки і я скаржилася я хотіла повернутися додому, але коли я вже збиралася здатися, Ріа скрикнула і тикнула пальцем ліворуч. Я простежила за її пальце і побачила, що повз нас промчали чотири машини. Ріа закричала і почала бігти на зустріч машинам. "Ріа!" я задихалася: "Ти їх ніяк не наздоженеш", — сказала я, підбігаючи до неї. 
Вона звернула по дорозі, і не помітивши мене, миттєво зупинилася; я врізалась в неї, як тільки я її повернула "Ріа!" я зірвалася, але вона проігнорувала мене, її очі дивилися прямо. 
Я підняла голову, щоб побачити, чим вона так зачарована, я спостерігала, як водії чотирьох машин вийшли. Першим вийшов світловолосий чоловік в окулярах у чорній оправі, потім високий чоловік з широкими плечима і доввгими каштановим волоссям, за ним - високий худорлявий чоловік, одягнений досить дивно, з довгим чорним волоссям, здається з дредами, я не могла відрізнити через те, що ми знаходились далеко від них, і останій був високий чоловік к широкому мішкуватому одязі, з чорними косами і банданою. Я зацівалися чотирьома хлопцями, які виїхали звідти на швидких машинах, але найбільше я запам'ятала останнього, якого я бачила. Я дивилася, як він схопив дівчину, яка стояла поруч з ним, та почав цілуватися з нею, але швидко відвернулась коли до них почала підходити Ріа. 

"Ріа!" — я огризнулася на неї, майже пошепки. "Ти не можеш просто так підійти туди". — я схопила її за руку. 
"Ох, звичайно я можу", — сказала вона, вивільняючись з моєї хватки. 
Я взяла її знову "Вони можуть бути небезпечнеми, ти сама казала, вони небезпечні". 
"А мені всеодно, я приїхала сюди, щоб побачити їх, і я не повернуся назад зараз", — сказала вона, і я захопилася її рішучістю. 
Я кивнула головою, ніби погоджуючись і попрямувала за нею, вона була моїм щитом, бо я йшла позаду неї.  и наближалися до натовпу чоловіків і кількох жінок у коротких спідничках і бюсгалтерах. Я продовжувала йти за Рією, бо я була надто налякана, щоб дивитися комусь в очі. Ми прийшли до натовпу і Ріа незграбно стояла там, а я все ще була позаду неї, і ця мить тривала довгу, доки хтось не помітив нас "Боже, мій, Тейлор". 
"Що таке?", — перелякано сказала я, озирнувшись назад, на випадок, якщо хтось підкрадеться. 
"Він йде", — сказала вона, і крик фанатки накопичувався всередені неї; я почула це, в її голосі.  
Я подивилася за її плече і побачила високого чоловіка з чорними та трохи білими дредами. "Хто ви?", — сказав він з німецьким акцентом. "Раніше я тут вас не бачив, і я б вас не забув", — сказав він з невеличкою посмішкою. 
Я злегка зітхнула, що змусило його нахилитися вбік, щоб помітити мене. "Ну привіт", — сказавв він з дивним виразом на обличчі. 
Я зітхнула і підвелася, намагаючись здаватися спокійною і сильною, ніби я була дівчиною, яка вміє дати відсіч.  "Привіт", — сказала я роздратовано, тим, що він мене помітив. 
"Чому ти ховалася?", — він запитав мене, і став поруч разом з Рією. 
"Я не ховалася", — я роздратовано відповіла йому. "Я просто спостерігала за її дупою". 

від перекладача: girllllll, шо ти твориш? я зараз вмру від кринжа......

Ріа хихикнула: "Тейлор", —високий чоловік засміявся. 
"Супер, тож чому ти досі не відповіла мені?". 
"Ох, точно, мене звати Елефтерія, друзі називають мене Ріа, а це Тейлор". 
Я була роздратована бо вона сказала як мене звати але я намагалася приховати це: "Окей, а що ви робите тут, знаєш, це місце небезпечне, приблуди як ви не повинні знаходитися в такому місці як це". 
"Слідкуй за тим, що говориш, ти, ху..", —Ріа обірвала мої слов а прикривши мені рота рукою. 
"Не звертай на неї увагу", — нервно засмілася вона, "Я чула про вас хлопці, від свого друга і захоплювалася автомобілями з раннього дитинства, і я повинна була зустрітися з найшвидшими хлопцями Токіо". 
"Він засміявся і Ріа прибрала руку, я витерла свої губи, роздратована її діями: "Ну, ти їх знайшла", —сказав він з посмішкою: "Ей, як ти дивишся на те, щоб проїхатися зі мною, я скоро беру участь у перегонах і хотів би, щоб ти сиділа разом зі мною". 
"Цього не може бути", — вигукнула я. 
"Безумовно", — радісно сказала Ріа, беручи його руку, яку він простягнув їй. 
Я швидко схопила її руку: "Ріа,  ти нізащо не сядеш до нього". 
"Хей, якісь проблеми?", — сказав той високий чоловік, дивлячись на мене з роздратованістю. 
"Так", — я огризнулася на нього. 
"Ну давай, Тейлор, моя мрія майже втілилася в реальність". 
"Але це надто небезпечно, що якщо він розіб'ється?". 
"Вони ніколи не розбиваються", — вона хихикнула. 
Я зітхнула: "Як тебе звати?", —я запитала. 
"Білл Каулітц, а що?".
"Мгм Білл, що ж, я хочу сказати, якщо Ріа зникне безвісти то я викличу копів".
Він розміявся: "Вони не принесуть багато користі, люба". 
Вони почали відходити, а я дивилася їм у слід, страшенно хвилюючись: "І не називай мене так", — крикнула я. 

Мені було некомфортно стояти на узбіччі спостерігаючи, як Білл відкривав двері для Ріїї, запрошуючи сісти в машину, в його бордову машину, яка виглядала так, наче була створена для перегонів. Але мою увагу привернула машина, що стояла поруч з машиною Білла. Вона була такою чорною, що на ній відбивалися ліхтарі міста, і вона була створена для того, щоб мчати на ввеличезній швидкості та вбивати людей. Я спостерігала, як Білл сів у машину, кивнувши комусь перед цим. Я прослідкувала за його поглядом і побачила, як чоловік із косами попрямував до чорної машини, з якої він колись вийшов. Він сів у машину до того, як повія, з якою він цілувався, застрибнула на пасажирське сидіння. Її довге пряме чорне волосся було зібране в хвостики. Двоє інших чоловіків, яких я бачила, змішалися з натовпом, а двоє інших застрибнули в кілька машин, що стояли далі зв натовпом. Всі чотири машини вишукались в лінію , і я підійшла позаду них, намагаючись розгледіти Рію. Коли я підійшла до узбіччя, наблизившись до чорної машини, вікна якої були настільки затоновані, що я не змогла нічого розгледіти в середині, але не могла втупитися у вікно. Зрозумівши, що водій, очевидно, може мене побачити, я одразу відвернулася, і стала спостерігати за машиною Білла. Маленька японка пробралася між машинами. 
"На старт..." вона потерла свої ноги і підняла спідницю "...увага..." вона підняла свої руки "...РУШ...". Її руки полетіли вниз, і машини миттєво промчали повз неї.