lado oscuro

Я швидше пристрелю тебе

*Ектор*
Пройшло два тижні з того моменту, як я востаннє бачив Ренату. Всі ці дні я наполегливо тренувався і вирішував родинні справи. Все, ніби виходить на режим. Сьогодні в мене гра, я в основі. Надіюся ми переможемо. Батько запросив родину Альварес подивитися матч. Впринципі нічого дивного, це вже, можна сказати, традиція. Наступного тижня в мене весілля. Інколи думаю - краще б я залишив це все і пішов просто в футбол, але дороги назад вже немає, тим паче після моєї ''витііки'' завдяки якій ми тепер наймогутніша організація.

Ми виходимо на поле. Гра починається.

Нічия 1-1. Останні секунди і я забиваю. Так. Ми вигрвли 2-1. Віска барса.

Ось ми вже прямуємо до роздягальні. Змучені, спітнілі, знесилено, деякі навіть травмовані, але щасливі з перемогою. Воно було того варте. Я переодягнувся і пішов до батьків які мене вже чекали.
- Мій син великий молодець!- сказала мама кидаючись до мене з обіймами, звичайно, я відповів взаємністю. Привітався з Альваресами. З Ренатою в нас була холодна війна ми не переставали ненавидіти один одного, але не показували цього іншим. Для людей у нас були нейтральні відносини. Сьогодні в нас з Ренатою мають бути заручини, що правда вона ще не знає про весілля. Я з сім'єю повинен у вечері їхати до Альваресів. Батько сказав, що все повинно виглядати як мій чистий намір, як справжнє весілля, до якого готуються місяцями. Я купив великий букет, перстень, подарунки і Ренаті і її батькам. Одягнувши класичний діловий костюм, білу сорочку, взув я туфлі. При повному параді зайшов у вітальню.
- Екторе, тебе хоть зараз в церкву вінчатися.- сказала Мішель.
- Жених як не як. - посміявся я.
- Це точно. Мені цікаво як ти взагалі на це погодився?
- Мішель, є в світі речі які ти ніколи не зрозумієш. Так я ненавиджу Ренату, але бізнес мені важливіший ніж це.
- Ти як батько, якщо це добре для бізнесу, то на все решта начхати.
- Нічого не можу з цим вдіяти.
- Чесно, мені трохи шкода тебе. Це ж, ніби, назавжди і ти нічого з цим не зможеш вдіяти і ніколи не будеш щасливий. Будеш приїздити вночі в будинок де дівчина яка тобі не потрібна і якій не потрібен ти. Жити з людиною яку ти ненавидиш це, напевно, найгірша кара.
- Можливо, ти права, Мішель, але я не з тих кому потрібна ніжність і турбота. Мені навпаки буде краще жити в ненависті, гніві і холоді.
- Інколи, мені здається, що в тебе дві сторони. Одна світла де ти футболіст хороший син і брат, а інша темна темна де ти мафіозі, консельєрі, жорстокий вбивця якому легше в ненависті ніж в любові.
- Можливо так і є.

Нарешті мама зібралася і ми всі поїхали до Альваресів.

*Рената*
Мені сказали, що сьогодні у нас гості. Я пішла одягатися. Взяла зелену шовку сукню довжини міді, зробила легкий макіяж, одягла прикраси, підправила зачіску. Краса. Гості вже прийшли, моєму здивуванню не було меж, коли я побачила Ектора з великим букетом і красивими пакетами. Дивно це все. Ми зустріли гостей. Ектор віддав мені один пакунок і букет. Інші два були призначені для мами і тата. Всі пішли до столу. За столом обговорювали якісь формальності, бізнес і всяке таке. Ми з Мішель говорили про своє, про неї і про Гаві. І тут діло догодить до весілля, наші батьки обговорюють якесь весілля, місце проведення, церкву для вінчання, гостей і всяке таке. І в цей момент Ектор встає з за столу, дістає з кишені якусь коробочку, відкривши її, каже:
- Рената, ти станеш моєю дружиною?- чесно кажучи, мене це добряче шокувало. Тепер ясно до чого вели їхні розмови. Постоявши декілька секунд нерухомо, я дістала пістолет, зняла його з запобіжника, направила його на Ектора і твердо мовила:
- Та я швидше пристрелю тебе, а ніж вийду за тебе. - На що він тільки усміхнувся, а я вистрілила у відкрите вікно, кинула пістолет на землю і пішла до своєї кімнати.

*Ектор*
Чесно, Рената мене трохи приголомшила цією витівкою, я очікував сліз, істерики, але ніяк не те, що вона візьметься за зброю. Після цього навіть трохи поважати її почав.
- Я схожу поговорити з нею.
- Третій поверх, другі двері з ліва.
- Дякую.

Знайшовши потрібні двері я вирішив постукати, перед тим як заходити.
- Хто? - почувся твердий голос з кімнати.
- Я. - сказав я, заходячи в середину.
- Що привело тебе сюди?
- Хочу поговорити.
- Я вже сказала, що за тебе не вийду.
- Ти так говориш, ніби, я твій палкий шанувальник і дуже хочу цього весілля.
- А хіба не так?
- Взагалі не так. Я змушений на тобі одружитися. Якби моя воля цього всього не було б. Мені непотрібна ти, не потрібне твоє кохання і подібна дурня. - Після цих слів я сів на землю біля ліжка.
- Тоді навіщо ти на це йдеш?
- Бізнес, вигода, моя посада яка змушує це робити. Повір, якби я був звичайним синочком-футболістом, то я би втік і жив своїм життям, а оскільки я консельєрі це не можливо.
- Ну якщо ти не можеш, то давай я втечу.
- Боюся надто пізно. Весілля через 5 днів. Нас вже не врятує ніщо. В тебе є сигарети?
- Десь були. Ти ніби спортсмен я думала ти не палиш.
- Не палю і тобі не раджу, але за останні два тижні скільки всього звалилося, що захотілося закурити. - Вона знайшла сигарети і запальничку.
- Ходімо на балкон.
- Я думав ти не палиш.
- Не палю, але сигарети маю.
- Цікаво. Слухай, давай може одну на двох, а то ми обоє не курящі.
- Давай, я цілу ітак не зкурю.

Ми стояли на балконі, говорили і курили.

___________________________________________
Я все-таки написала продовження. Це вже дев'ять частина. Вибачте, що вчора не буде частини, я просто не могла її написати.