lado oscuro

Не жалієш?

*Рената*
Я прокинулася пізно, в нашому номері на ліжку і чомусь була одягнена в сорочку Форта. Скільки ж я вчора випила? Голова тріщить. Господи, що вчора було? І тут я згадала чим ми з Ектором займалися на пляжі. Диявольська посмішка сама з'явилася на моєму обличчі. Який ж він був хороший в той момент.
- Оо, встала.
- Ще й як!
- Не жалієш?
- А є про що?
- Добре, що нема. Може повторимо десь? Мені сподобалося.
- Обов'язково, я тільки за.
- Чортиця, хаххаха.
- Від чорта чую!
- Тобі, доречі, личить моя сорочка. - Сказав він, закусивши нижню губу.
- Тому я забираю її собі. - Його трохи приголомшила моя наглість, ну нічого.
- Добре, дарую. Збирайся, вже час іти на обід, а ти ще в ліжку.
- Зануда!
- А вчора ти так не казала.

*Ектор*
Рената все-таки пішла одягатися. Мені вже осточортіло тут, хочу додому до мафії. Тут нудно. Я так зійду з розуму. Ще в мене цілий день в голові той секс з Ренатою, мені сподобалося, але навіть якщо вона дуже захоче ніякого кохання не буде, я вмію: стріляти, вбивати, відмивати гроші, проводити афери, добиватися свого, грати в футбол, але ніяк не кохати, тому най не чекає від мене серйозних почуттів. Нарешті Рената була готова. Ми пообідали, вона змусила мене робити їй фото, насильство люди добрі. Потім ми трохи погуляли. І ось вечір, на дворі темно ми стоїмо на балконі і розмовляємо про все на світі. І тут вона питає:
- Для тебе щось означає вчорашня ніч? - Чесно, це питання мене трохи здивувало.
- Нічого. Дівчино, я не дам тобі душу. Дівчино, я не дам тобі серце. Максимум - гроші.
- Цікаво.
- Тільки не кажи, що для тебе це щось більше ніж просто секс.
- Якщо я спала з тобою не думай, що я твоя. Не говори мені ні слова про любов.
- Слава Богу, а то я вже почав боятися.

*Рената*
Я по суті нічого до нього не відчувала, бо я не вміла, але щось мене приваблювало в цьому нелюді. Безумовно, він був красивий, багатий і класно трахався, а цього більше ніж достатньо. І я навіть дуже рада, що це нічого не означає. Так ми і простояли ще декілька хвилин, кожен в своїх думках, аж тут Ектору зателефонували. Він зайшов у кімнату.

*Ектор*
- Слухаю, Пабло.
- Фабіано Альварес мертвий.
- Як мертвий?
- Його підстрелили.
- Що, насмерть мертвий?
- Схоже на те.
- Блять!
- Ви ще на курорті?
- Так, за ''контрактом'' в нас ще 6 днів. Але, схоже, нам прийдеться повернутися швидше. Тепер питання: як я маю сказати це Ренаті?
- Екторе, я без поняття. Я сам тобі ледве сказав, спочатку випив, потім сказав.
- Сука. Добре, щось придумаю. Доповідай мені все, я маю знати кожну дрібницю. Потрібно дізнатися хто завалив старого Альвареса. Його донечка мене заїсть зараз.
- Ти в курсі, що обов'язки дона не однієї сім'ї, а одразу двох переходять до тебе?
- Як добре жилося до твого дзвінка. Добре, якось вивезу. Тепер треба повідомити Ренату. Скажи моєму батькові, щоб через пів години подзвонив мені. - І я відключив. Щоб я ще хоть раз сказав, що сумую за світом мафії - та ніколи. Я вийшов до Ренати.
- В тебе є тут сигарети?
- Є, хочеш закурити?
- Хочу, неси, скуримо одну на двох. - Вона принесла сигарети і ми вже курили на балконі. Дим наповнював мої легені, розганяючи напругу і наповнюючи спокоєм. З кожною тягою ставало легше і я відчув, що можу їй сказати.
- Рената, краще сядь і слухай.
- Це що таке ти хочеш мені сказати? Стоячи ніяк?
- Повір, сидячи буде не так приголомшливо. - Вона сіла на м'яке крісло і мовила:
- Я уважно слухаю тебе, Ектор Форт.
- Твого батька підстрелили, схоже, він мертвий. - Сказав я абсолютно спокійним тоном і сперся до перил балкону.

___________________________________________
Частина сімнадцять. До того ще далеко, але мене цікавить таке питання: який кінець ви б хотіли - щасливий чи незначний з купою страждань?