lado oscuro

Легше було б якби здох я

*Рената*
Після слів Ектора я просто застигла на місці. Як підстрелили? Як мертвий? Мій тато не може бути мертвим. Не може! Сльози самі полилися з очей. Я не ревіла, не видавала жодного звуку, просто сиділа, а по лиці стікали солоні каплі сліз. Ектор мовчки сів біля мене і обняв. Я знала, що він не любив всі ці ніжності, я і сама не любила, але зараз це було так необхідно. Я обняла його у відповідь і ми так сиділи, Форт витирав мої сльози.
– Заспокойся, Рената, ти сильна. Ти впораєшся. Цього можна було очікувати. Ти ж знала чим займається батько.
– Знала, очікувала, але не була готова. Не була! І саме тоді коли мене немає дома! Коли я не можу останній раз побачити його живим, він помирає від кулі в лікарні, а я нічого не можу зробити, навіть не попрощалася! Фабіано Альвареса більше не буде! – Через сльози зі сміхом в істериці кричала я. Я такою розбитою ще не була.
– Це було неминуче. Кожного жде це. Тому, ти можеш лише змиритися.
– Ти правий. Дай мені цигарку, хочу закурити. – Він витяг цигарку з пачки, дав мені і підпалив.
– Завтра у нас літак. Йди відпочивай.

*Ектор*
Ми полягали спати в вечері завтра в нас літак. Ми ще тут, а мені вже діє на нерви ця суєта. Реакція Ренати була очікувана.

Ранок. Мої речі вже готові. Старий Альварес зіпсував відпочинок. Знав дід коли відкинути копита. Рената була дуже засмучена і знервована. Кидалася на мене як пес на кота. Як я маю пережити цей день і декілька наступних? Мала Альварес збирає речі, плаче, кричить, малюється, кидає одяг у валізу. Пекло починаються сьогодні.

Ми вже в аеропорту. Рената нарешті трохи заспокоїлася. Через три години ми будемо дома. Завтра похорони. Мені цікаво хто завалив його і я це дізнаюся.

Ми нарешті прилетіли. Заїхали до мене додому щоб залишити валізи і переодягтися. Зараз мають привезти Фабіано додому. Кажуть він був дуже скалічений, трунар ледве його підправив.

Дім Альваресів наповнений сумом і сльозами. Жінки плачуть. Чоловіки дивляться. Дженко Альвареса горе не покидає ні на секунду, а от його син Еміліо  якийсь підозрілий сьогодні. Цікаво вийшло два брати близнюки: в одного донька, в іншого син. Один дон, інший консельєрі, можливо, Дженко трохи заздрив Фабіано, але вбив його точно не він. Заносять труну, це останній день Фабіано Альвареса в рідному домі, останні години серед рідних і близьких, тільки от йому вже не до того. Рената як побачила батька чуть не зомліла. Легше було б якби здох я. Не довелося б так страждати тут.

*Рената*
Я бачу труну, бачу як заносять батька. Він був майже як живий, звичайно виднілися маленькі сліди від куль, але в морзі його зашпаклювали, все такий же: строгий, спокійний тільки холодний, тільки мертвий. В цей день мої сльози не висихали, як і сльози моєї матері.

*Фабіано*
Це був звичайний день, я мотався по справах. Сьогодні підписуємо договір на крупну суму. Ми з Дженко все продумали і вирішили, що нам це потрібно. Зараз я зійшов на парковку по свою машину. Ось я вже сів за кермо. Різко за стовпа з'являється чоловік в чорній шкіряній куртці і з маскою на лиці, руки його прикривали рукавиці, а тримав він автомат. Зрозумів я все занадто пізно вогонь по мені вже був відкритий. Я обезсилено зповз по кріслу в низ, кров текла мов гірська річка, заляпуючи все на своєму шляху, куля за кулею проштрикала мене, очі закрилися, у вухах шумить. Все. Це кінець. Останнє, що я почув це голос вбивці:
– Спочивай з Богом, старий. Хоч тепер в мене буде якась роль в цьому бізнесі.

Голос був знайомий, але впізнати я його не зміг.

*Автор*
І він закрив очі назавжди. Серце його перестало битися. Крові він втратив дуже багато. Свинцю в ньому було стільки, що можна було здавати на метало брухт. На парковку прибіг Дженко, він і знайшов брата таким, а допомагати вже було пізно.

___________________________________________
Частина вісімнадцять. Як думаєте хто вбивця?
Я в одній з частин розповідала про хлопця, якого вважаю симпатичним так от його двоюрідний брат клеїться до мене. На цьому все. Дякую.