lado oscuro

Не надавай собі великого значення

*Ектор*
Після того як я доставив Ренату додому, я поїхав до батька обговорити сьогоднішній події і подальші дії. Враховуючи те, що я вбив всіх від донів до їх синів та консельєрі війни бути не мало б, капо мститися не будуть. Нарешті я приїхав до рідного дому на порозі мене зустріла мама.
- Екторе, дорогий, нарешті ти вдома.
- Мамо, мене тільки два дні не було.
- Два дні це немало, ходи я тебе нагодую.
- Ні, я не голодний. Тато в себе?
- Так, він в кабінеті.
- А Мішель?
- Спить.
- Добре. - Я зайшов в батьків кабінет.

- О, Екторе, тебе то я й чекав. Як пройшло?
- Все чудово, всі мертві.
- Ти вбив тільки донів?
- Ні, ще їхніх синів та консельєрі.
- Хороший хід, молодець.
- Це виходить всі їхні володіння переходять до нас. Там треба замінити людей на наших. Всі ігорні будинки, казино, готелі, ресторани, клуби, офіси, контори, клініки тепер у нашому розпорядженні, звичайно там потрібно навести порядок і владнати роботу.
- Думаю, ти з цим впораєшся. Людям байдуже на кого працювати на нас чи на когось іншого, головне щоб їм було вигідно і вигідно нам.
- Найближчі тижні я буду цим займатися. Мені якось легше стало, коли я покінчив з ними усіма.
- Ти мені про цей план повідомив три місяці тому, я от думаю коли ти його придумав і скільки обмірковував все?
- Як тільки став консельєрі, мені прийшла в голову ця ідея, здалося, що це чудовий спосіб зміцнити нашу імперію, я думав, аналізував, потім озвучив свою ідею.
- Екторе, ти будеш чудовим доном, ти тільки два роки консельєрі, а вже он, що витворяєш.

Ми з батьком ще довго сиділи в кабінеті обговорюючи справи.

*Рената*
Ранок мій почався в полудень, після вчорашнього я відчувала себе трохи не в своїй тарілці. Дякую Ектору , все не так погано. Звичайно, вчора був не перший раз, коли я бачила зброю і кров, але до того був не такий масштаб. Я вирішила трохи розвіятись, запропонувала Мішель погуляти. Вона погодилася, все-таки Мішель мила, а Ектор злюка. Я пішла одягатися взяла класичні чорні штани, шовкову сорочку молочного кольору, взула лофери, нанесла макіяж, взяла сумку та одягла прикраси. Я дуже люблю золото, особливо сережки та перстені. Хоч я і не любила браслети, проте обожнювала годинники. Я сіла в свою машину і поїхала. За кермом я з п'ятнадцяти років. Залишивши машину на парковці я пішла в ресторанчик в якому ми домовилися зустрітися. Мішель вже чекала.
- Мішелька!
- Ренатка!

В знак привітання ми поцілували одна одну в щоки. Після обіду ми обійшли всі можливі магазин скупи все, що можна і, що ні з Мішель було весело і легко, з'явилося відчуття, що ми дружимо вічність. Коли ми вийшли з останнього магазину який збиралися відвідати, Мішель мовила:
- Там у барси тренування, може підемо подивимося?
- Ти так за братом скучила, чи хтось з барси подобається?
- Та йди ти.
- Звичайно, підемо.
- Чесно кажучи, мені подобається Гаві, він такий милий.
- Оу, Гаві справді хороший.

Ми сіли кожна в свою машину і поїхали на стадіон. Коли ми зайшли тренування вже почалося, хлопці вже грали, ми сіли на трибуни і спостерігали. На мене дивно дивився Форт, але я не надавала цьому значення. Тренування скінчилося, вони всі побігли в роздягальню. Коли вони вийшли з роздягальні Мішель одразу побігла до брата, а я спокійним кроком пішла до Феррана і Гаві. Мішель любила Ектора все-таки він був хорошим братом для неї хоть і жахливою людиною.
- Опа Феранчик і Гаві.
- Опа Ренатка - в один голос сказали вони.
- Що як життя як діти?
- Нормально, а твої?
- По трохи. Де вуйко Левандовський?
- Тобі він навіщо? - запитав Торрес.
- Я хочу з ним тікток.
- Щоб я так жив. - Сказав Гаві.
- З тобою в мене є тікток, а з вуйком Робертом нема. Гаві, доречі, як тобі Мішель?
- Сестра Ектора? Ну вона доволі мила і гарна.
- Натяк зрозумів? Дій! А я пішла шукати вуйка Левандовського. - Гаві трошки шокували мої слова, але то дрібниці. Ось я бачу Левандовського. Він був прикольним чоловіком ми добре ладна, не зважаючи на різницю у віці, але, звичайно, близько не спілкувалися. Він відносився до мене як до племінниці, а я в свою чергу називала його вуйком, жартома звичайно. А ще він друг мого батька, який на нього працює

- О, Рената, ти яким вітром тут? - спитав мене Роберт.
- Вітер звати Мішель.
- Тато як?
- Як завжди. А ви?
- Я добре.
- Вуйку, я хочу з вами тікток.
- Оо, це по нашому. - ми знайшли музику і почали знімати якийсь тренд. Краєм ока я помітила як Гаві і Мішель мило про щось розмовляли. От чоловік ніби старший за мене чуть не на двадцять років, але прикольний. Коли ми зняли, Левандовський пішов по своїх справах, а до мене підійшов Форт.
- Рената Альварес, прийшла мене побачити?
- Не надавай собі великого значення, Форт. Я тут тільки через тікток з Левандовським.
- Ех, а я?
- А ти малий.
- Ти як після вчорашнього?
- Нормально, звичайно в мене був шок, не кожен мій вихід закінчується масовим вбивством, але все не так погано.
- Ти не з плаксивих, я бачу. - Усміхнувся Ектор.
- Ну так.

Ми ще трохи поговорили і роз'їхалися всі по своїх домівках.

___________________________________________
Частина восьма. Ну так, частина трохи нудна, зате, є тікток з Левандовським і наступна частина буде цікавіша.