Анна. Тисяча вісімсот двадцять сім днів пекла

***

В кабінеті повисла тиша. Говорити не було сил, згадувати було надто боляче і нестерпно, але так потрібно було, приховувати це Анна не могла.

— Анно, ви готові продовжити?

Максим хотів зрозуміти її, відчути ту біль, через яку пройшла ця дівчина, поринути в той її жахливий світ примар, але ніяк не наважувався. Він все тримав дистанцію, і ніколи, ніколи їй не спромігся поспівчувати. Він був холодним різким, все це було самозахистом від того, що Анна могла розповісти, від того що та інформація могла бути занадто жахливою.

— Так, звісно. Кожного дня, Марія придумувала різні методи для знущань, для того, щоб зробити нам боляче. Інколи, вона напивалася і не згадувала про нас два або три дні, то були найщасливіші хвилини, якими ми насолоджувались, але це було рідко, вона майже ніколи не забувала про «своїх дівчаток».

— Ви ніколи не думали під час однієї з ігор втекти і не вернутися за Євою?

Анна відвела погляд і подивилася на підлогу. Їй було соромно визнавати правду, і озвучувати її, але вона заприсяглась собі розповісти все від початку і до кінця, може так, вона зможе вдихнути із полегшенням?

— Думала, майже кожного разу, але совість не дозволяла цього робити. Я поверталася в пекло за своїм янголом, поверталася щоб захистити свою сестричку.

— Єва ніколи не казала вам тікати, вона ніколи не хотіла пожертвувати собою?

— Єва була не з тих наївних дітей, вона дивилася на світ тверезим поглядом, ніколи не надівала рожевих окулярів, тому ніколи і не просила мене покинути її, адже вона знала що я цього не зроблю. Вона знала, що інакше, я не зможу ні спати, ні їсти, ні жити...

— Що було далі?

— Кров і сльози, пітьма і страх. Ми надіялись, що скоро звикнемо до таких неживих днів, але ж ні, ми були надто слабкими й безпорадними, щоб втрачати надію на те, що нас знайдуть, або нам вдасться втекти. Надія пожирала нас цілими днями. Вона роз'їдала щось всередині і не давала спокійно дихати. Це було нестерпно і дуже боляче... ми були живі. Але вже мертві...

Анна зупинилась, більше сил говорити в неї не було. Дівчина просто дивилась в пустоту, і не зронила більше ні слова. Максим пробурмотів щось на кшталт того, що продовжать іншим разом, але Анна цього і не почула, спогади забрали її в свій світ, не даючи змоги вибратись звідти...