Анна. Тисяча вісімсот двадцять сім днів пекла

***

Журналістка на ім'я – Надія Кравець, як раз закінчила із інтерв'ю одної відомої письменниці. Вона була виснаженою. Ще б пак, весь день на підборах. Ноги страшенно боліли, а голова розколювалась від одного тільки натяку на звук. Вона їхала власною машиною назад у компанію, щоб швидко закінчити із матеріалами справи. Так, Надія Кравець була щонайменше найвідомішою журналісткою в Україні, міжнародні організації дуже заінтересовані неї, це тільки питання часу, коли ж їй запропонують роботу за кордоном.

По дорозі в компанію, де вона працює, жінка вирішила купити собі кави, тому звернула на повороті і дісталася маленького кафе, де робили її улюблену каву із вершками.

Жінка двадцяти семи років з розкішним темним волоссям відчинила двері кафе, і одразу відчула запах кавових зерен. Цей запах можна було вдихати вічно. Надія була ще тою каво залежною.

Черга була неймовірно велика, але в ній варто було стояти, адже тут була найсмачніша кава у всьому Києві. Поки жінка чекала, коли ж зможе зробити замовлення звернула увагу на статтю в газеті, яку побачила в якоїсь жінки в руках. Вона стояла попереду неї, тому прочитати виявилось дуже легко:

«Анну Вишневську – сімнадцятирічну дівчину нарешті знайшли. З дня зникнення пройшло п'ять років. Детективи нічого не розповідають, як і психотерапевт Анни – Максим. Вся інформація прихована, відомо тільки, що з дівчиною наче все гаразд, крім душевного стану, звісно»

— Анна Вишневська, — повторила собі журналістка, — Цікаво.

Жінка подумала про те, що її випуск про цю дівчину зможе зробити з неї всесвітньо відому журналістку, залишалося тільки найти Анну і вмовити її дати інтерв'ю.