День дев'ятсот дев'яносто дев'ятий

749 74 0
                                    

Того дня Анна знову подумала про втечу. Її набридло сидіти тут, відчувати цей біль, бити свою любиму Єву за наказами Марії, вдихати це брудне повітря і дивитися на ці огидні лиця диявола і його помічниці. Їй дійсно набридло сидіти в тій жахливій клітці, за тими гратами, які відділяють її від реального світу, де час йде зовсім по-іншому ніж в цій в'язниці.

Того дня, Анна зірвалася і плакала так, як ще ніколи не плакала. Вона ледь не забувала дихати, тому дуже заходилася. Її лице було все червоне, а сльози такі гарячі, наче то був кип'яток.

Єва намагалася її заспокоїти, та в неї мало що виходило. Це був зрив, істерика. Їй просто потрібно було поплакати, виплюнути все те, що так накопилося в душі.

Того дня Марія дуже розлютилася через це, і тому била Єву. Жінка знала, що від цього користі буде більше. Адже власна біль їх не цікавить, більше вони переживають одна за одну. Вона просто нагрівала ложку і прикладала її до тіла Єви. Анна дійсно намагалася заспокоїтись, перестати плакати, але сил не було.

— Будь ласка, перестаньте! — Анна швидко підвелася, вхопилася за грати і почала кричати.

— Перестань плакати і я перестану, — промовила Марія, коли ще раз залишила слід від ложки на Євиній спині.

— Ну, будь ласка! Молю!

Жінка тільки посміхалася. Їй приносило задоволення, коли її благали, та результату це не давало, адже вона робила, що хотіла, а вона хотіла знущань. 

Анна. Тисяча вісімсот двадцять сім днів пеклаWhere stories live. Discover now